Просимо її про заступництво!

Київ. Софійський собор. Мозаїка - образ Богородиці - Марія Оранта (Марія в молитві). ХІ століття. Фігура 6 метрів заввишки.
Є символом берегині міста та його мешканців.
У 1240 році орди хана Батия розвалили та спалили чимало будівель, але Софійський собор встояв. За легендою татари, увірвавшись до собору, побачили цю велетенську мозаїку в центральній апсиді і пали ниц.
Собор було пограбовано і частково зруйновано. Але Марія жива й досі. Вона вже більше десяти століть (від 1037р) патронує місто.

За пАрєбріком один єдиний справжній мужик.... Ім'я йому Надія...

In the last stanza of his 1820 poem "The Cloud," Percy Bysshe Shelley writes:
I am the daughter of earth and water,
And the nursling of the sky;
I pass through the pores of the ocean and shores;
I change, but I cannot die.
For after the rain when with never a stain,
The pavilion of heaven is bare,
And the winds and sunbeams with their convex gleams,
Build up the blue dome of air,
I silently laugh at my own cenotaph,
And out of the caverns of rain,
Like a child from the womb, like a ghost from the tomb,
I arise and unbuild it again.

The works of art shown here are on display in Gallery 92 on the main floor of the west building. Take a moment to look at each painting while contemplating Shelley's meditations on "The Cloud." Which artist or work of art do you think best embodies Shelley's words?

Learn more about each work of art at the Gallery: http://1.usa.gov/1LIkZNp.

Я - не святкую давно 8 БЕРЕЗНЯ!!!!!

(...але отримую квіти і взимку ,й весною...й завжди!!!)

...чоловічі думки з цього приводу:

...."Мені ніколи це свято не подобалося. Тільки не кричіть, що я жінконенависник. Я просто не розумів, чого я маю вітати ВСІХ жінок без винятку. І не розумів, чого вони так раділи, коли їм хтось говорив "з святом". Ні коли вітають з днем народження, ні з днем ангела, ні з яким іншим святом - жінки так не тішаться, як тоді коли їм 8 березня хтось скаже "з святом! Будьте красиві, ... тра-ля-ля... і кохання вам!" Щастя в жінок - безмежне. Причин - не розумію. Адже все це виключно "для галочки" в 99% випадків.

І взагалі - як на мене - це свято більше підкреслює неправильне становище жінки в суспільстві, аніж змінює його. 1 день в рік бачте - жінці готує сніданок чоловік (по класичній совєцкій схемі). Про решту 364 дні року - ніхто не говорить. Хочете допомогти жінкам - зробіть рівень життя як в Європі. Там подолане "кухонне рабство", про яке так багато говорили камуністи. В нас його подолання обмежилося 1 днем в році.

Так от. Пошукав пару історичних фактів. Може, хто ще не знає...

Свято 8 Березня не має жодного стосунку ні до української історії, ні до нормальної жінки взагалі. Жодного підґрунтя для святкування цього свята нема. Це все рудименти совєтської доби.

Офіційна версія.

Радянська офіційна версія стверджує: 8 березня обрали на честь страйку, організованого робітницями текстильних фабрик Нью-Йорка 8 березня 1857 року. Вони вимагали покращення умов праці, а саме — світлих і сухих робочих приміщень, 10-годинного робочого дня, рівної платні з чоловіками.

Демонстрантів тоді розігнали. Дарма, що про події у Нью-Йорку немає жодних відгуків у тодішній пресі, а допитливі історики з’ясували, що 8 березня 1857 р. була… неділя. Доволі дивний день для страйку, погодьтесь. Не дивно, що «кульгавій» офіційній версії про 8 березня не вірять, а якщо й вірять, то не до кінця.

Майже офіційна версія.

Клара Цеткін проголосила 8 березня Міжнародним жіночим святом. Але от робітниці текстильних фабрик Нью-Йорка до вибору дати непричетні. За однією з версій, демонстрації американських жінок 8 березня в 1857 році таки були. Однак за свої права боролися тоді не текстильниці з Нью-Йорка, а звичайнісінькі… повії. 

29 лютого 1908 народився легендарний Олексій Чуприна - бандурист, який довгі роки грав на Тарасовій горі в Каневі.

Історія формування 3-ї Залізної козацької дивізії бере свій початок у травні 1919 року, коли козацька Армія УНР була змушена під натиском чисельно більшої Червоної армії постійно відступати на захід.

 У районі міста Скали, на західному березі річки Збруч, зосередилася невеличка група козацьких військ під командуванням козацького полковника Миколи Шаповала. Група ця складалася з кількох козацьких військових частин. Це були частини, що випадково об'єдналися під час відступу, з кадрами 7-ї пішої козацької дивізії, командиром якої був козак Микола ШаповалУ першій половині травня 1919 року 16-й Загін тримав позицію від річки Дністер до міста Скала включно. Полковник Шаповал не обмежувався лише глухою обороною. Час від часу він робив частинами Загону випади в бік більшовиків, на східний берег Збруча. Метою випадів була глибока рекогносцировка з метою підготовки до здобуття міста Кам'янця-Подільського.

20 травня 1919 року полковник Шаповал вирішив здобути Кам'янець-Подільський. Ранком того ж дня Загін розпочав наступ на місто. Початок був успішний. Лави Загони з боєм дійшли до села Кадиївці, біля Кам'янця-Подільського, але замість того, щоб продовжувати наступ, не давши ворогові опам'ятатися полковник Шаповал затримав лави Загону вже перед самим містом. Більшовики відступили ближче до Кам'янця-Подільського і відкрили гарматний вогонь по частинах Загону.Командиром дивізії був полковник О. Удовиченко, його заступником був полковник В. Ольшевський, за станом на середину серпня 1919 дивізія налічувала: 2200 багнетів, 150 шабель, 16 гармат і 88 кулеметів.

Супротивником дивізії була південна група дивізій 12 радянської армії, що під командуванням Йони Якіра безуспішно намагалася (попри значну перевагу) відбити Вапнярський залізничний вузол і Жмеринку та вдарити по тилах українського війська, що наступало на Київ. Саме за витривалість у цих боях дивізія здобула офіційну назву «Залізна».У боях проти Добровольчої армії після перших успіхів дивізію було розбито в кінці 1919.

Після поразки Добровольчої армії генерал О. Удовиченко відновив з різних частин Третю Залізну стрілецьку дивізію в околицях Могилева;На польсько-українському фронті проти Червоної армії Третя Залізна стрілецька дивізія була на правому фланзі. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернулася на Україну і внаслідок успішної мобілізації нараховувала до 5 000 вояків, але через брак зброї в бойовому стані — лише понад 2 000.

Частини дивізії тримали в листопаді 1920 контрнаступ радянців в районі Лунинця після підписання миру з Польщею. Після останніх боїв з радянським військом в районі Нової Ушиці, під тиском переважаючих сил ворога, перейшла за р. Збруч.