ІВАН ОЛЬХОВСЬКИЙ. У КИЄВІ НА МІСЦІ ПАМ’ЯТНИКА МИКОЛІ ВАТУТІНУ МАВ БИ СТОЯТИ ПАМ’ЯТНИК ІВАНУ ЧЕРНЯХОВСЬКОМУ
Як відомо, після звільнення від гітлерівців Чернігівської, Сумської, Харківської, Полтавської, частини Київської і Черкаської областей тут районні військкомати мобілізували 300 тисяч чоловіків. Їх називали чорносвитниками, бо були вони в домашньому і не найкращому одязі — свитках. Випроводжали ж бо з дому синів, чоловіків з надією, що в армії дадуть хороші військові мундири. Але, як з’ясувалось згодом, не для обмундирування та озброєння мобілізували цих людей.
На вже згаданому засіданні військової ради фронту, яке вів Ватутін,
постало питання, що робити з тими трьомастами тисяч необмундированих призовників. Тоді Жуков 
відрізав: «Как что? В чем пришли, в том и воевать будут!» Коли зайшла мова про можливе озброєння призовників автоматами, то відвертість заступника Верховного головнокомандувача перейшла всі межі: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам (!!?). Трехлинейку им образца 1891 года!» Командуючий Другим Білоруським фронтом генерал Костянтин Рокосовський, який був присутній на цьому засіданні, запропонував послати у Москву в Ставку кур’єра, який би доповів обставини і попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням. І тут прозвувала коронна фраза Жукова: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать». «Так это ж не война, а геноцид народа», — вирвалось у Рокосовського.
постало питання, що робити з тими трьомастами тисяч необмундированих призовників. Тоді Жуков відрізав: «Как что? В чем пришли, в том и воевать будут!» Коли зайшла мова про можливе озброєння призовників автоматами, то відвертість заступника Верховного головнокомандувача перейшла всі межі: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам (!!?). Трехлинейку им образца 1891 года!» Командуючий Другим Білоруським фронтом генерал Костянтин Рокосовський, який був присутній на цьому засіданні, запропонував послати у Москву в Ставку кур’єра, який би доповів обставини і попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням. І тут прозвувала коронна фраза Жукова: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать». «Так это ж не война, а геноцид народа», — вирвалось у Рокосовського.
15 вересня впав останній опорний пункт ворога на київському напрямку — Ніжин. Шлях на Дніпро і Київ було відкрито. 21 вересня передові частини 60-ї армії вже були на Дніпрі поблизу гирла Прип’яті, а 22 вересня уже форсували ріку.
Усім стало зрозуміло, що саме 60-та армія Героя Радянського Союзу, генерала-українця Івана Черняховського 
першою увірветься в столицю України, а отже, йому світить чергова Зірка Героя. Проте на заваді стала заздрість, мстивість та ненависть до неросіян заступника Верховного головнокомандувача, маршала Жукова. Як відомо, у нього були напружені стосунки з Костянтином Рокосовським 
(поляком за національністю) ще з тих пір, коли він служив у його підпорядкуванні. А тут Рокосовський усіляко підтримував успішного командира, українця Івана Черняховського, який воював на лівому фланзі його фронту. Жуков, навпаки, протегував Ватутіну, у якого справи йшли не кращим чином, але який відмовився від свого українського коріння заради кар’єри. Сам Ватутін довірливо розповідав, що його батько був українцем Ватутею, якого більшовики у 1920-х роках розкуркулили та відправили на заслання. А йому самому в Полтавській школі піхоти порадили змінити прізвище з Ватуті на Ватутіна, мовляв, тільки перед офіцером з російським прізвищем відкривається велике майбутнє. Це пізніше зіграло важливу роль у призначенні Миколи Федоровича командуючим Першим Українським фронтом. Жуков був проти того, щоб його очолив українець. Так, він відхилив кандидатури генералів Андрія Єрьоменка та Івана Черняховського і запропонував на посаду командуючого фронтом генерала з російським прізвищем — Ватутіна.на засіданні воєнної ради фронту у селі Требухові, де обговорювалось питання форсування Дніпра і визволення Києва, Жуков нахабно заявив: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин. Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления». І аргументи одразу придумані були ну просто «батьківські»: «Зменш темпи, не виривайся вперед, не губи людей даремно, зачекай, поки підійдуть основні сили». Чого варта була ця «батьківська» турбота про солдата, яскраво продемонструвало форсування Дніпра. 6 листопада 1943 року завдання Сталіна — визволити столицю Укарїни до 26-ої річниці жовтневої революції — було виконано ціною 417 тисяч життів солдатів та офіцерів. З німецького боку втрати склали 124 тисячі вояків.
першою увірветься в столицю України, а отже, йому світить чергова Зірка Героя. Проте на заваді стала заздрість, мстивість та ненависть до неросіян заступника Верховного головнокомандувача, маршала Жукова. Як відомо, у нього були напружені стосунки з Костянтином Рокосовським (поляком за національністю) ще з тих пір, коли він служив у його підпорядкуванні. А тут Рокосовський усіляко підтримував успішного командира, українця Івана Черняховського, який воював на лівому фланзі його фронту. Жуков, навпаки, протегував Ватутіну, у якого справи йшли не кращим чином, але який відмовився від свого українського коріння заради кар’єри. Сам Ватутін довірливо розповідав, що його батько був українцем Ватутею, якого більшовики у 1920-х роках розкуркулили та відправили на заслання. А йому самому в Полтавській школі піхоти порадили змінити прізвище з Ватуті на Ватутіна, мовляв, тільки перед офіцером з російським прізвищем відкривається велике майбутнє. Це пізніше зіграло важливу роль у призначенні Миколи Федоровича командуючим Першим Українським фронтом. Жуков був проти того, щоб його очолив українець. Так, він відхилив кандидатури генералів Андрія Єрьоменка та Івана Черняховського і запропонував на посаду командуючого фронтом генерала з російським прізвищем — Ватутіна.на засіданні воєнної ради фронту у селі Требухові, де обговорювалось питання форсування Дніпра і визволення Києва, Жуков нахабно заявив: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин. Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления». І аргументи одразу придумані були ну просто «батьківські»: «Зменш темпи, не виривайся вперед, не губи людей даремно, зачекай, поки підійдуть основні сили». Чого варта була ця «батьківська» турбота про солдата, яскраво продемонструвало форсування Дніпра. 6 листопада 1943 року завдання Сталіна — визволити столицю Укарїни до 26-ої річниці жовтневої революції — було виконано ціною 417 тисяч життів солдатів та офіцерів. З німецького боку втрати склали 124 тисячі вояків.
7 листопада по Хрещатику маршируватимуть війська визволителів Києва. Біля Софії з трибуни виступатимуть Хрущов, Жуков, Ватутін — «герої». . «Конечно, — розмірковуватиме Микита Сергійович, —
памятник надо было бы ставить Черняховскому, но история распорядилась по-своему».
Немає коментарів:
Дописати коментар