Оскільки кримські татари після захоплення Криму російськими військами більше не загрожували Російській імперії, Катерина II вирішила, що збереження на кордонах Кримського ханства Запорізь кої Січі втратило будь'який сенс. Були й інші причини, що підштовхували царат до ліквідації запорізької вольниці.
Через те що у воло діннях запорожців кріпацтво було відсутнє, сюди постійно стікалися кріпаки'втікачі; знаходили тут притулок і бунтарі'гайдамаки з Пра вобережної України й учасники повстання 1773—1774 рр. під прово дом Омеляна Пугачова. До економічних факторів, що прискорили розгін Січі, слід віднести прагнення царської влади привласнити собі багаті землі Півдня України, що запорожці традиційно вважали сво єю власністю.
Доля запорізьких козаків була остаточно вирішена 23 квітня 1775 р., коли новоросійський генерал'губернатор Г. Потьомкін запропонував імператриці проект ліквідації Запорізької Січі. Здійснити цю акцію повинні були російські війська під командуванням генерал поручика П. Текелі, що поверталися після війни додому: 8 полків ре гулярної кавалерії, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів, 10 пі хотних регулярних і 13 донських козацьких полків загальною чисель ністю більше 100 тис. чоловік. Текелі розділив свою армію на п’ять ча стин.
Сам він з великим загоном рушив на Січ, а інші загони мали вес ти наступ на окремі запорізькі паланки. Якби січовики вчинили сильний опір військам Текелі, його повинен був підтримати резервний корпус генерал'поручика Прозоровського, розміщений на Слобожан щині.
На Січі в цей час знаходився 3'тисячний гарнізон з 20 пушками. 4 червня, не зустрівши щонайменшого опору, царські війська піді йшли до стін січового укріплення. Знявши вартових і захопивши всю артилерію, вони оточили козацьке селище, потім блокували гавань на ріці Підпільній й захопили козацькі човни.
Розуміючи, що пручатися безглуздо, запорожці погодилися ка пітулювати. Наступного дня із січових сховищ вивезли боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорізької військо вої канцелярії. Майже всі будівлі, крім фортифікацій, були зруйно вані.
29 червня 1775 р. вийшов указ Сенату, в якому пояснювалися причини ліквідації Запорізької Січі й містився дозвіл видати грошо ву допомогу лояльно налаштованим старшинам і козакам. Частина запорізької старшини не тільки зберегла свої господарства, але одер жала також додаткові ділянки землі й офіцерські чини. Однак кошо вий отаман Петро Калнишевський, суддя Павло Головатий і писар Іван Глоба були засуджені й на настійну вимогу Потьомкіна заслані у віддалені монастирі: перший — у Соловецький, другий — у Тоболь ський, третій — у Туруханський. Останній кошовий отаман Запорізь кої Січі відсидів «на Соловках» чверть століття, був помилуваний царем Олександром I у 1801 р. і помер саме там, у Соловецькому монастирі, у 1803 р. у віці 113 років
Тим часом землі Вольностей Війська Запорозького стали ареною для демонстрації щедрості царської влади. Так, 200 тисяч десятин землі отримав генерал-прокурор сенату князь О.Вяземський, 150 тисяч - граф Г.Потьомкін, 35 тисяч - екс-гетьман, граф К.Розумовський, 21 тисячу - графиня Є.Браницька тощо. Для того, щоб найшвидше колонізувати край, що отримав назву Новоросії уряд Катерини II запровадив практику, відповідно до якої кожен російський дворянин міг дістати 1,5 тисячі десятин землі за умови, що він на ній упродовж декількох років оселить не менше 13 селянських дворів. Аби закріпити землі за собою, російські поміщики масово переміщують на українські землі своїх кріпосних, а також намагаються прикріпити до землі вчорашніх запорозьких козаків, що залишилися на насиджених землях. Подібні практики значно прискорюють впровадження в Україні кріпосницьких порядків у тому найбільш жорсткому вигляді, в якому вони побутували на російських землях.
Одночасно відбувається й масова іноземна колонізація. Найпершими переселенцями на нові землі стали серби, котрі з'явилися тут ще в часи існування Запорозької Січі. Згодом до них приєдналися болгари, вірмени, греки та молдавани. Але найбільш масовим було переселення іноземців, що мали німецьке коріння. Німецька колонізація була започаткована в 1789 р. переселенням з Пруссії 230 родин, які, отримавши по 65 десятин запорозьких чорноземів, навіки звільнювались від несення військової служби та на тридцять років - від сплати податків. Благодатні фунти та значні пільги зумовлять ситуацію, за якої дуже швидко кількість німецьких колоністів у краю досягне 100 тисяч....
Немає коментарів:
Дописати коментар