До Міжнародного дня захисту дитини.

Для японців дитина до 5 років - цар, до 15 років - раб, а після 15 років - рівний. Японська методика виховання являє собою складну роботу над вихованням молодшого покоління, яка не обмежується лише родиною.

У дитячих садах, школах, і в будь-якій сфері суспільного життя живе і тяжіє над усім єдиний принцип: «не виділяйся».

Як він працює на практиці, розглянемо поетапно.

«Цар»

? Починаючи з самого народження дитині можна робити і говорити абсолютно все. Мама повинна ретельно оберігати малюка, але вона не має права (так, так) заборонити що-небудь малюку або насварити його. Єдина її можливість вплинути на нього - це дохідливо і м'яко пояснювати, що якщо він буде так робити, то все від нього відвернутися: мама, його сім'я, рідні - все, і він залишиться зовсім один. Ці поняття формулюються коротко і по-японськи лаконічно: «те, що ти робиш - погано (брудно, соромно і т.п.)». Не дивлячись на те, що це всього кілька слів, малюком вони сприймаються дуже серйозно, і небезпека віддалення від близького колективу діє на нього дуже сильно. Особливо, якщо врахувати, що на перших порах мати навіть фізично завжди присутня в його житті: вона носить його за спиною, спить з ним поруч, ходить за ним по п'ятах - у такому випадку материнське відчуження рівносильно ув'язнення в темне підземелля, і дитина, звичайно ж, слухається.«Раб»

? У цей період свобода ранніх років життя перетворюється на низку строгих обов'язків і обмежень. Це сприяє тому, що у дитини закріплюється поняття про те, що кожна свобода має свої чітко позначені суспільством кордону. Межі ці також фіксуються словами: «погано», «не те», «соромно», брудно », негарно» і т.п.
«Рівний»

? 15 років вважається в Японії віком, коли особистість людини завершує своє формування. Вже вироблено почуття відповідальності за свої вчинки, є знання про ті дії, які небезпечні можливим відчуженням від суспільства, і людина має повне право вважатися дорослим.

Зараз у нашій країні все більше батьків пробують впровадити цю методику в своїй сім'ї, забуваючи про те, що величезне значення у вихованні має суспільство. І якщо в Японії панує принцип посередність і спільності (на чому і базується японська методика виховання дітей), то у нас все ж велике значення приділяється розвитку індивідуальних рис характеру, суперництва і бажанням перемоги. Тому, витягуючи з японських методів поводження з дітьми позитивні риси (почуття відповідальності, обов'язку, любові до родини, поваги до старших), не варто забувати про те, що повна «калька» виховних заходів може виявитися незручною для дитини в майбутньому. Чи прийме нашу слов'янську суспільство вихованого «по-японськи» людини?