Шановні 11 - класники !!! 73 героїчні дні оборони Одеси, або що приховувала радянська історіографія…

На початку серпня 1941 року багатотисячне угруповання фашистських військ розраховувало відразу заволодіти Одесою. Тим паче, що на підступах до міста не було готових оборонних рубежів.

Тоді як Південно-Західному фронту загрожувала неминуча катастрофа, на ділянці Південного фронту — в Бессарабії — склалася сприятливіша для Червоної Армії ситуація. Основними наступальними силами на півдні були відносно слабкі румунські війська. Лише до 27 липня 1941 р. румунським і німецьким військам вдалося витіснити з’єднання Червоної Армії за Дністер і відновити лінію румунського кордону станом на 1 червня 1940 р. Протягом першого місяця боїв втрати румунської армії становили 23 тис. убитих солдатів і офіцерів, однак у Південного фронту Червоної Армії вони були набагато більшими. Війська фронту втратили до 50 тис. убитих і 80 тис. полонених. Дійшовши до старих румунсько-радянських кордонів, румуни зупинилися. Генштаб румунської армії наполягав на припиненні бойових операцій і відмові від окупації територій, що належали СРСР до 1940 р. Лише за особистим наполяганням Гітлера румунський лідер Й. Антонеску погодився продовжити участь своєї армії у східній кампанії вермахту. Румунські з’єднання отримали наказ наступати на Одесу. 3 серпня 1941 р. вони переправилися через Дністер і силами 4-ї армії почали просуватися в напрямку до Одеси.

Радянська Приморська армія (25-та, 95-та стрілецькі та 2-га кінна дивізії), яка створювалася для захисту міста, відійшла на укріплені позиції поблизу Одеси. Навколо міста було споруджено три кільця оборони, Приморська армія була посилена 10 тис. ополченців, двома полками, сформованими із моряків Чорноморського флоту, 54-м стрілецьким полком і 26-м полком військ НКВС. Крім того, до Одеси направили залишки розбитих частин Південного фронту. Одеський гарнізон налічував до 86 тис. осіб.
4 серпня 1941 р. розпочалася оборона Одеси, яка тривала до середини жовтня 1941 р. Незважаючи на те що вже 13 серпня 1941 р. місто повністю блокували з суші, захисники Одеси не лише стримували атаки супротивника, але й переходили в контрнаступ, завдаючи румунським військам значних втрат. Однак успіхи під Одесою не врятували ситуації на Південному фронті. До 20 серпня 1941 р. німецькі війська захопили весь вигин Дніпра від Черкас до Херсона. Окрім Кременчуцького плацдарму, німці до кінця серпня 1941 р. заволоділи плацдармами в районі Запоріжжя та Дніпропетровська. 20 вересня 1941 р. 11-та німецька армія за підтримки румунських частин розпочала форсувати Дніпро в районі Херсона і розгорнула наступ в напрямку на Мелітополь, але згодом повернула на південь і направилася на Крим. Тили німецької армії намагалися атакувати радянські війська, зосереджені поблизу Запоріжжя, але несподівано зазнали контратаки з боку дивізій вермахту, сконцентрованих на плацдармах біля Запоріжжя і Дніпропетровська. До кінця вересня 1941 р. радянські війська у Приазов’ї були оточені і до 10 жовтня 1941 р. полонені німцями (у неволю потрапило 100 тис. чоловік, вермахт захопив 212 танків і 672 гармати).
Користуючись із того, що радянські війська в районі Азовського моря нейтралізували, 11-та німецька армія 29 вересня 1941 р. неочікувано легко прорвала радянську оборону на Перекопі й увійшла до Криму. 7 жовтня в районі Сімферополя німці полонили ще приблизно 100 тис. червоноармійців і швидко просувалися на південь півострова. З’явилася загроза втрати головної бази Чорноморського флоту — Севастополя. Враховуючи ці обставини, радянське Верховне головнокомандування віддало наказ про евакуацію Одеси й перевезення військ Приморської армії до Севастополя. До 16 жовтня з Одеси евакуювали майже 90 тис. військових. 16 жовтня 1941 р. до міста увійшли перші частини румунської армії. Одеська оборонна операція завершилася. Під час боїв за місто в румунській армії було вбито 19 тис. осіб, 68 тис. поранено й 11,5 тис. зникли безвісти. Радянські втрати становили 17 тис. убитих і зниклих безвісти, 25 тис. поранених.

Приморська армія й Військово-морська база одержали завдання прикрити одеський напрям, забезпечити міцну сухопутну та протидесантну оборону міста.

Героїчними зусиллями воїнів Приморської армії, якою командував генерал-майор Г. Сафронов, а з жовтня 1941 року генерал-майор І. Петров, ворога було зупинено.

Партійні та радянські організації міста й області в короткий термін мобілізували 100 тисяч чоловік на зведення рубежів оборони. На вулицях міста спорудили близько 240 барикад.

– 5 серпня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування наказала: «Одесу не здавати й обороняти, поки змога, залучаючи до справи Чорноморський флот». Цю дату прийнято вважати початком героїчної оборони міста

Обороняли Одесу до останньої краплі крові, до речі, не лише одесити. Практично будь-який мешканець Південної Пальміри може розповісти про героїчну 411-ту батарею, але мало хто знає про іншу – 412-ту. У ті дні саме там розташовувався 1-й Чорноморський полк морської піхоти. Румунсько-фашистські війська вирішили захопити цей важливий пункт, щоб використовувати наші гармати для обстрілу міста. На захист батареї кинули поповнення, яке тільки-но прибуло – шахтарів із Донбасу. Їх навіть не було чим озброїти: лише 10 гвинтівок на 250 чоловік. На прохання шахтарів їм видали тільники, 5–6 гранат на бійця, ножі та саперні лопатки. У своєму першому й останньому бою вони врятували батарею від захоплення, але загинули всі до одного.

На думку Новоміра Царихіна, цей епізод дуже добре характеризує злочинну сутність радянських керманичів, котрі наказали кинути неозброєних шахтарів на вірну смерть, проте водночас він засвідчує і героїзм простих радянських людей.

Одеса чинила опір наполегливо, відчайдушно, а іноді й весело. Наприклад, знаменитий танк НІ – «На іспуг» – придумали саме в Одесі та склали на заводі імені Січневого повстання. Обшитий сталлю трактор навряд чи міг завдати серйозної шкоди противникові, проте, випускаючи клуби диму, він потужно ревів. Страхітливий ефект доповнювали фари й сирени…

73 дні тривала героїчна оборона Одеси за явної нерівності сил воюючих сторін. Адже на початковій стадії Приморська армія складалася з двох дивізій – 25-ї Чапаєвської та 95-ї Молдавської, а також окремих частин і мала лише 34,5 тисячі воїнів, 19 літаків-винищувачів і жодного придатного для бою танка! Тим часом проти захисників Одеси діяли угруповання 4-ї румунської армії в складі 18 дивізій і одна німецька дивізія загальної чисельністю близько 300 тисяч чоловік, понад 100 танків і літаків.

"Ніколи не бачити тобі, песе, нашої Одеси"!!!

Проте оборона Одеси не була лише справою військових. Уже в середині липня 1941 року до народного ополчення вступило 55 тисяч ополченців-добровольців. Із них 30 тисяч влилися до складу регулярних частин Червоної армії. Перебуваючи в облозі, позбавлене води й регулярного постачання, під варварськими бомбуваннями й артобстрілами місто стояло на смерть. Продовжувало жити й працювати для фронту, випускаючи 32 види оборонної продукції, серед них танки та бронетранспортери.

Не злічити воїнів, котрі здійснювали видатні подвиги. Немеркнучою славою вкрили себе бійці та командири 1-го полку морської піхоти під командуванням легендарного полковника Я. Осипова.

Небо Одеси захищали героїчні льотчики 69-го авіаційного полку під командуванням майора Л. Шестакова, котрі збили за дні оборони 115 ворожих літаків. Неоціненну допомогу надали оточеній Одесі моряки Чорноморського військового та торговельного флотів. Ритмічно, хоча й з перевантаженнями, працювало серце оборони міста – Одеський морський порт під керівництвом П. Макаренка. 19 серпня рішенням Ставки утворили Одеський оборонний район, командувачем якого призначили контр-адмірала Г. Жукова. Район розподілили на сектори з метою кращої керованості та підвищення відповідальності.

Цікаво, що населення міста, перебуваючи в облозі, продовжувало жити й боротися, зберігаючи свій неповторний гумор і оптимізм. Це засвідчували відкриті листи одеситів до Гітлера й Антонеску. Перший розповсюджувався у вигляді листівок на мітингах, другий – було опубліковано в газеті «Большевистское знамя» від 3 вересня 1941 року.

Маю змогу ознайомитися із справжнім феєрверком одеської дотепності, замішаної на сталих традиціях українського гумору. Автори листів зверталися до нападників від імені українського народу:

«Ми, правнуки й онуки славних і войовничих запорожців землі української..., вирішили тобі, проклятий кате, листа цього написати, як писали колись наші прадіди… Нагадаємо тобі, коли в тебе пам’ять куца, що наш український народ завжди лупив німців як цуциків. Били вас, падлюк, мечі Данила Галицького і шаблі козаків Богдана Хмельницького, у 1918 році кайзерівських вояків ми гнали з України, наче собак. Завжди били ми німецьких лицарів-псів, розіб’ємо й тепер», – ішлося в листі до Гітлера.

Не менш яскравим був і лист до І. Антонеску, який, подібно до попереднього, написаний на зразок відомого звернення запорожців до турецького султана:

«Нещодавно ми написали листа твоєму другові – фюреру, з котрим ти перебуваєш у союзі та плазуєш перед ним. А щоб не думав ти, що ми тебе забуваємо, то ми й тобі пишемо… Що виграв ти для румунського народу від мальбруківського походу?.. Ти нахваляєшся, що забереш наше місто, а ми з твоєї армії зробили тісто!».

Лист закінчувався висновком, під яким підписалися багато одеситів і захисників міста: «Ніколи не бачити тобі, песе, нашої Одеси»!!!

"За оборону Одеси"!

30 вересня 1941 року Ставка наказала евакуювати Одеський оборонний район на Кримський півострів для посилення його оборони. Чорноморський флот зразково провів спеціальну операцію з передислокації військ Приморської армії на новий театр воєнних дій майже без втрат. Евакуацію, що тривала протягом двох тижнів, було завершено на світанку 16 жовтня 1941-го.

Захисники міста завдали під Одесою великих втрат четвертій румунській армії – знищили понад 160 тисяч бійців ворога, вивели з ладу близько 200 літаків, майже 100 танків. Населення чорноморської «перлини» мужньо переносило тягар облоги – систематичні нальоти ворожої авіації та артилерійські обстріли, брак продовольства, медикаментів. У цих важких умовах ані на день не припинялася робота фабрик і заводів.

Відступаючи за наказом, приморці закликали одеситів продовжувати боротьбу й обіцяли повернутися. Так і сталося. Одеса відступила, але не здалася.

– 22 грудня 1942 року засновано медаль «За оборону Одеси», якою нагороджено понад 130 тисяч учасників оборони. До 9 квітня 1944-го місто було окуповано ворогом, але боротьба не припинялася. В Одесі та передмісті діяло 6 партизанських загонів і 45 підпільних груп, – розповідає екскурсовод Новомір Царихін.

А їхньою базою в період окупації стали одеські катакомби – складний лабіринт підземних галерей, які були непереможною фортецею під землею. Нині в катакомбах біля села Нерубайського створено підземний музей, що відтворює партизанський табір часів війни. 10 квітня 1944 року Радянська армія, Чорноморський флот за активної підтримки партизанів і підпільників урешті-решт звільнили Одесу від фашистів.

Не забутий подвиг Одеси. Не забуті й подвиги її героїв. Їхні імена стали безсмертними. Вони живуть у назвах вулиць, їх викарбувано на меморіальних дошках і надгробних плитах Алеї Слави, їм присвячений пояс Слави – 11 монументів солдату-захиснику, котрий увічнив героїчну епопею оборони Одеси в 1941-му. А напередодні 9 травня поточного року на меморіальному комплексі 412-ї берегової батареї в селищі міського типу Чорноморське Комінтернівського району Одеської області відбулась урочиста церемонія відкриття монумента, присвяченого 250 донецьким воїнам-шахтарям, які загинули під час героїчної оборони міста-героя Одеси.

За словами Чорноморського селищного голови Сергія Удалова, у майбутньому навколо монумента передбачається створити паркову зону, виставку військової техніки, Алею Слави. До експозиції можуть органічно вписатися збережені з часів Великої Вітчизняної бункери та підмурівки гармат.