..історична правда....

Терпи,  терпи  -  терпець  тебе  шліфує,
сталить  твій  дух  -  тож  і  терпи,  терпи.
Ніхто  тебе  з  недолі  не  врятує,
ніхто  не  зіб'є  з  власної  тропи.
На  тій  і  стій,  і  стій  -  допоки  скону,
допоки  світу  й  сонця  -  стій  і  стій.
Хай  шлях  -  до  раю,  пекла  чи  полону  -
усе  пройди  і  винести  зумій.
Торуй  свій  шлях  -  той,  що  твоїм  назвався,
той,  що  обрав  тебе  навіки-вік.
До  нього  змалку  ти  заповідався
до  нього  сам  Господь  тебе  прирік.

  Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус.
  Український поет Василь Стус становив особливу небезпеку для російської комуністичної імперії, яка маскувалася назвою СРСР.Стус, разом з іншими правозахисниками, справді підривав комуністичний тоталітарний режим, який лицемірно називався радянською владою. І ця імперія таки впала - вичерпавши свої економічні можливості, не витримавши воєнного протистояння з Заходом, зазнавши ідеологічного краху.

      Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінничині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. 
      Протягом 1944—1954 pp. В. Стус навчався в середній школі № 75 м. Сталіно. 
      У 1954—1959 pp. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області. 
      У 1959—1961 pp. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961 —1963 pp. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівки Донецької області, працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» у Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасе», у 1963р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.       У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть»

 (у 1965 p., одразу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 

4 вересня 1965р. поет виступив в київському кінотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна». 
      
      З 1966р. і до арешту В. Стус працює старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому — старшим інженером проектно-технологічного об'єднання. 
      У брюссельському видавництві «Зимові дерева» 1970 р. вийшла друком друга збірка поета — «Зимові дерева» (у 1968р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон). Факт публікації книги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972 р. 
      У 1970 р. В. Стус видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів— «Веселий цвинтар». 
      12 січня 1972 р. — поета вперше заарештовано , згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання. 

"У наш час уже рідко хто потрапляв у політичні табори "нізащо". Це були активні люди, які звільнившись, могли повстати знову. Тому влада пильно стежила за кожним, визначала значущість особи, її потенційні можливості - і відповідно до неї ставилася. Це була свого роду експертиза: вивчали тенденцію розвитку (чи занепаду) тієї чи тієї особи і вживали превентивних заходів, щоб з неї не виросло більшої для держави небезпеки." ,- згадує Семен Глузман .

Але в тому ж таки  1972р., перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні творі стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести». 

      Протягом 1972—1977 pp. поет відбував покарання в таборах Мордовії. Відбувши 5 років ув'язнення в Мордовії та 3 роки заслання в Магаданській області, вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час "олімпійського набору": Москву і Київ, де мала відбутися частина ігор, очищали від небажаних елементів, у тому числі від решти дисидентів, що гуртувалися в Гельсінкських групах.

Про свою готовність вступити до Групи, попри дещо критичне до неї ставлення, Стус неодноразово писав із заслання, починаючи з жовтня 1977 року. Однак його прізвище кияни обачно не ставили під документами Групи. Та коли Стус у серпні 1979 року повернувся до Києва, то втримати його вже не міг ніхто

"Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною - і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас...("З таборового зошита", запис 6. // В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. - Том 4. - Львів: Просвіта, 1994. - С. 493)."Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину". (Та же, запис 4, с. 491

 
     
      З листопада 1980р. він відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. 

  Зі стандартним вироком 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання та з "почесним" титулом "особливо небезпечний рецидивіст" Василь Стус прибув у Кучино в листопаді 1980 року. Тут його пильнували особливо ретельно. З Уралу йому вдалося відіслати в листах до дружини лише кілька віршів.

На особливому режимі дозволялося писати один лист на місяць...

  Навесні: 1981р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 

Стуса особливо почали "пресувати" з 1983 року. У лютому 1983 року Стуса запроторили в одиночку на рік.

Протягом 1980— 1985 рр; В; Стус написав останню збірку віршів «Птах душі»...

..."2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням. " , - згадує дисидент Паруйр Айрікян, - "3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря.  Отже, йому було прикро з серцем.

У протилежному кінці того коридору, навпроти, в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався.

Але 4 вересня він не відгукнувся....Серцевий напад чи удар нарами по голові. Загадку загибелі Василя Стуса знають виконавці. Деякі з них невипадково скоро померли. Знають замовники, і деякі з них досі живі. Але вони до злочину не признаються.

       ...Поховали Стуса  в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 p., прах Василя Стуса перевезений до Києва й перепохований на Байковому цвинтарі. 
      Перша в Україні збірка вибраних поезій В, Стуса – «Дорога болю» вийшла у 1990р., а 1991 p..— за цю збірку Василеві Стусові присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно). 

Гик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!

Ти крутишся у гадину, відколи

тобою неспокутний трусить гріх

і докори сумління дух потворять.

Казися над проваллям, балансуй,

усі стежки до себе захаращуй,

бо добре знаєш - грішник усесвітній -

світ за очі од себе не втече.

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів - з пекла і до раю,

це надвисання в смерть, оця жага

розтлінного весь білий світ розтлити

і все товкти, товкти зболілу жертву,

щоб вирвати прощення за свої

жахливі окрутенства - то занадто

позначене по душах і хребтах.

Тота сльоза тебе іспопелить

і лютий зойк завруниться стожало

ланами й луками. І ти збагнеш

обнавіснілу всенищівність роду.

Володарю своєї смерти, доля -

всепам'ятка, всечула, всевидюща -

нічого не забуде, ні простить.