Міф про те, як "4 липня [1942] радянські війська залишили Севастополь"
Про героїчну другу - 1941-1942 рр. - оборону Севастополя, яка, як наголошує "Советская военная энциклопедия" (1979, т. 7, с. 283), "була взірцем масового героїзму та самопожертви радянських військ", написано, певно, не одну сотню книг. Та чи все нам відомо про цю справді героїчну епопею? "Оборона Севастополя продовжувалася 250 днів. Скувавши значні сили німецько-румунських військ, захисники Севастополя зламали плани гітлерівського командування… У боротьбі за Севастополь ворог втратив до 300 тис. убитими та пораненими" - стисло інформує словник-довідник "Великая Отечественная война" (1985, с. 392). А що було на 251 день? 
Після узвичаєних - і цілком заслужених! - дифірамбів на адресу героїчних захисників ("після дев'яти місяців облоги, багатоденних і запеклих боїв, у яких радянські моряки, бійці сухопутних військ зажили безсмертної слави") ще лаконічніше описує у своїх "Воспоминаниях" останню сторінку героїчної оборони маршал Жуков (1971, с. 366): "4 липня [1942]… Севастополь був залишений нашими військами". Чи маємо це розуміти так, що наші війська були виведені з міста? Однак Георгій Костянтинович чомусь не уточнює, як саме захисники залишили Севастополь. Це тим паче важливо було б почути із вуст такого об'єктивного автора, оскільки різні джерела дають неоднакову інформацію щодо цього .
Так, "Українська Радянська Енциклопедія" (1963, т. 13, с. 17) майже буквально повторює наведену вже фразу маршала Жукова (хронологічно точніше, мабуть, сказати, що то Георгій Костянтинович використав фразу, наведену "УРЕ"): "4 липня радянські війська залишили місто" . А у згаданому вже 7 томі військової енциклопедії читаємо: "Увечері 30 червня, коли скінчилися останні боєприпаси, продовольство, питна вода, залишки військ СОРу (Севастопольський оборонний район. - М.Л.) за наказом Ставки ВГК почали відходити з Севастополя до бухт Стрілецької, Камишової, Козачої та на мис Херсонес, де до 4 липня продовжували героїчну боротьбу, в окремих місцях вона завершилася тільки 9 липня (див. "Херсонес"). Частина захисників була евакуйована…" Та вже у томі восьмому (Советская военная.., 1979, с. 369), у статті "Херсонес" читаємо дещо інше: "На завершальному етапі оборони Севастополя залишки військ Севастопольського оборонного р-ну з боями відійшли на Херсонес. Частина з них до 4 липня була евакуйована. Бійці та командири, що залишилися, продовжували оборонятися до останнього. Коли скінчилися боєприпаси і вичерпалися запаси продовольства та питної води, вони стали пробиватися у гори до партизанів…"
А ось як повідомляло про це "Совинформбюро" 4 липня 1942 р. (Героическая оборона.., 1946, с. 263): "За наказом Верховного Командування Червоної Армії 3 липня радянські війська залишили місто Севастополь…" Далі наводились дані щодо втрат німецьких та радянських військ при обороні Севастополя: "Тільки за останні 25 днів штурму Севастопольської оборони… німці втратили під Севастополем до 150 000 солдатів та офіцерів, з них не менше 60 000 убитими, понад 250 танків, до 250 гармат,.. збито понад 300 німецьких літаків. За всі 8 місяців оборони Севастополя ворог втратив до 300 000 своїх солдатів убитими й пораненими…" Приблизно за цей самий період, з 7 червня по 3 липня, "радянські війська втратили 11 385 вояків убитими, 21 099 пораненими, 8300 без вісті пропалими, 30 танків, 300 гармат, 77 літаків". Але завершилося це повідомлення явною, просто таки фантастичною брехнею: "Бійці, командири та поранені з Севастополя евакуйовані"…
І вже зовсім по-партійному дезінформував К. Осипов у збірнику "Города герои", виданому у 1943 р. (там же, с. 275): "30 червня розпочалася евакуація гарнізону… До ранку 2 липня головні наші сили були планомірно евакуйовані . Частини прикриття стійко стримували ворога, виконуючи отриманий ними наказ: "Триматися до останнього…"
Але, можливо, то такий стиль викладу відомого своєю суворістю воєначальника? Не схоже, бо в численних місцях своїх спогадів Г. Жуков детально інформує читачів про свої розмови з командирами різного рангу, партійними діячами, звичайно ж, із самим Верховним, ба, навіть із шофером чи бабусею, що порпалася на згарищі. А тут - наче заціпило… Схоже, "за кадром" спогадів свідомо було залишено те, про що знаменитому полководцю, як і, скажімо, керівникові героїчної оборони "адміралові Октябрському не хотілося говорити". Щодо адмірала, то йдеться про найтрагічніші останні дні оборони, бо тоді, - зазначає сучасний дослідник севастопольської трагедії О. Кулик (1996), "захисників Севастополя не лише покинули напризволяще, але й обдурили"; при цьому, додає він, командування, "включаючи й самого Октябрського", запевнило захисників, що вони "обов'язково будуть вивезені на Велику землю".
В той же час, 30 червня 1942 р. о 9 год. 50 хв., адмірал П. Октябрський телеграфує в Ставку: "…війська, що залишились, дуже втомилися… хоча більшість продовжує героїчно битися. Противник різко збільшив натиск авіації, танків. Враховуючи сильне послаблення вогневої міці, слід вважати, що в такому стані ми протримаємось максимум 2-3 дні. Виходячи з конкретних обставин, прошу Вас дозволити мені в ніч з 30 червня на 1 липня вивезти літаками 200-300 чоловік відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова", - розповідає учасник оборони, колишній комендант берегової оборони генерал П. Моргунов (1979, с. 440). Важко сказати, чи мав адмірал якісь підстави знехтувати неписаною флотською традицією, яка однозначно визначає порядок залишення потопаючого корабля його командиром, однак певен, що цим вчинком він не надто зажив собі слави чи додав самоповаги. Відповідь не забарилася: увечері того ж дня, "близько 19 год. Військова рада флоту отримала відповідь наркома Кузнецова з дозволом Ставки евакуації на Кавказ" (там же, с. 446). Конкретний текст цієї відповіді наводить доктор історичних наук, автор документального дослідження героїчної оборони Г. Ванєєв (1995, с. 233): "Евакуація відповідальних працівників і ваш від'їзд на Кавказ Ставкою дозволені. Кузнецов." (РГАВМФ. - Ф. 10, д. 1950, л. 400)".
Насправді ж покинуті командуванням війська німці притисли до берега, звідки дістатися рятівних гір ніяк не випадало. Ось що писав про це у своїх "Записках", завершених невдовзі після тих подій, учасник оборони Севастополя капітан першого рангу Євсеєв (Скрытая правда.., 1992, с. 335?337): "…Війська проходили місто і рухалися до моря, до бухт… Противник артилерійським вогнем з північної сторони обстрілював окремі групи людей, що залишилися в живих і, роззосередившись, відходили. Авіація противника проходила над тими групами військ і скидала бомби… Скільки сягало око, всюди виднілися розриви бомб і снарядів… Здавалося, не було можливості дістатися моря… Стояла неймовірна спека. В роті пересохло. Хотілося пити, хотілося відпочити і покурити… Діставшись (пізнього вечора. - М.Л.) до Комишової бухти, ми побачили багато військ, що скопичилися на побережжі. Прибували все нові й нові війська… Я глянув на бухту. Жодного корабля…" Ось і вся "евакуація" та "прорив" у гори. В дійсності, як наголошував у першій книзі (с. 30) згаданого видання Г. Ванєєв, "знесилені без води та їжі відважні захисники Севастополя в більшості своїй були взяті в полон"…
Так, доктор історичних наук В. Король (1995) наводить такі "офіційні дані про втрати в Московській битві: з 30 вересня 1941 року по 20 квітня 1941 року сумарні втрати склали 1 846 400 чоловік, у тому числі безповоротні - 957 953. Це означає, що наших солдатів, особливо російських та українських, під Москвою полягло більше, ніж англійських, французьких і американських разом узятих, за всю другу світову війну. Втрати німців за сім місяців - 615 тисяч чоловік, але не тільки вбитими, як у нас, а й пораненими, й пропалими безвісти (про особливості ведення подібних підрахунків у СРСР вже йшлося. - М.Л.)". За неповними даними, "в битві за Сталінград наша армія безповоротно втратила близько двох мільйонів чоловік.., німці - близько 185 тисяч чоловік", а Кавказ обійшовся РСЧА в "1 мільйон 600 тисяч вбитими, пропалими безвісти, померлими від ран", німці втатили "400 тисяч вбитими і пораненими" (там же).
А що стосується загальних втрат наших військ під Севастополем, то, не маючи необхідних радянських даних, звернемося до всесвітньо відомої праці колишнього генерала гітлерівського Вермахта К. Тіппельскірха (1956, с. 230): "1 липня після сильної артилерійської та авіаційної підготовки було вчинено штурм центральної частини міста зі сходу та півдня. Наступної днини німецькі війська очистили від противника мис Херсонес. Загальні трофеї складали 100 тис. полонених, 622 гармати, 26 танків та 141 літак". За підрахунками ж Г. Ванєєва, здійсненими у згаданому дослідженні (1995, с. 250), в Севастополі "зоставалось 78 230" захисників. "Майже ідентичну кількість - 79 539, - наголошує автор, - названо в книзі "Военно-Морской Флот Советского Союза в Великой отечественной войне 1941-1945 гг.", том 2, що донедавна перебувала під грифом "таємно".
Після узвичаєних - і цілком заслужених! - дифірамбів на адресу героїчних захисників ("після дев'яти місяців облоги, багатоденних і запеклих боїв, у яких радянські моряки, бійці сухопутних військ зажили безсмертної слави") ще лаконічніше описує у своїх "Воспоминаниях" останню сторінку героїчної оборони маршал Жуков (1971, с. 366): "4 липня [1942]… Севастополь був залишений нашими військами". Чи маємо це розуміти так, що наші війська були виведені з міста? Однак Георгій Костянтинович чомусь не уточнює, як саме захисники залишили Севастополь. Це тим паче важливо було б почути із вуст такого об'єктивного автора, оскільки різні джерела дають неоднакову інформацію щодо цього .
Так, "Українська Радянська Енциклопедія" (1963, т. 13, с. 17) майже буквально повторює наведену вже фразу маршала Жукова (хронологічно точніше, мабуть, сказати, що то Георгій Костянтинович використав фразу, наведену "УРЕ"): "4 липня радянські війська залишили місто" . А у згаданому вже 7 томі військової енциклопедії читаємо: "Увечері 30 червня, коли скінчилися останні боєприпаси, продовольство, питна вода, залишки військ СОРу (Севастопольський оборонний район. - М.Л.) за наказом Ставки ВГК почали відходити з Севастополя до бухт Стрілецької, Камишової, Козачої та на мис Херсонес, де до 4 липня продовжували героїчну боротьбу, в окремих місцях вона завершилася тільки 9 липня (див. "Херсонес"). Частина захисників була евакуйована…" Та вже у томі восьмому (Советская военная.., 1979, с. 369), у статті "Херсонес" читаємо дещо інше: "На завершальному етапі оборони Севастополя залишки військ Севастопольського оборонного р-ну з боями відійшли на Херсонес. Частина з них до 4 липня була евакуйована. Бійці та командири, що залишилися, продовжували оборонятися до останнього. Коли скінчилися боєприпаси і вичерпалися запаси продовольства та питної води, вони стали пробиватися у гори до партизанів…"
А ось як повідомляло про це "Совинформбюро" 4 липня 1942 р. (Героическая оборона.., 1946, с. 263): "За наказом Верховного Командування Червоної Армії 3 липня радянські війська залишили місто Севастополь…" Далі наводились дані щодо втрат німецьких та радянських військ при обороні Севастополя: "Тільки за останні 25 днів штурму Севастопольської оборони… німці втратили під Севастополем до 150 000 солдатів та офіцерів, з них не менше 60 000 убитими, понад 250 танків, до 250 гармат,.. збито понад 300 німецьких літаків. За всі 8 місяців оборони Севастополя ворог втратив до 300 000 своїх солдатів убитими й пораненими…" Приблизно за цей самий період, з 7 червня по 3 липня, "радянські війська втратили 11 385 вояків убитими, 21 099 пораненими, 8300 без вісті пропалими, 30 танків, 300 гармат, 77 літаків". Але завершилося це повідомлення явною, просто таки фантастичною брехнею: "Бійці, командири та поранені з Севастополя евакуйовані"…
І вже зовсім по-партійному дезінформував К. Осипов у збірнику "Города герои", виданому у 1943 р. (там же, с. 275): "30 червня розпочалася евакуація гарнізону… До ранку 2 липня головні наші сили були планомірно евакуйовані . Частини прикриття стійко стримували ворога, виконуючи отриманий ними наказ: "Триматися до останнього…"
Але, можливо, то такий стиль викладу відомого своєю суворістю воєначальника? Не схоже, бо в численних місцях своїх спогадів Г. Жуков детально інформує читачів про свої розмови з командирами різного рангу, партійними діячами, звичайно ж, із самим Верховним, ба, навіть із шофером чи бабусею, що порпалася на згарищі. А тут - наче заціпило… Схоже, "за кадром" спогадів свідомо було залишено те, про що знаменитому полководцю, як і, скажімо, керівникові героїчної оборони "адміралові Октябрському не хотілося говорити". Щодо адмірала, то йдеться про найтрагічніші останні дні оборони, бо тоді, - зазначає сучасний дослідник севастопольської трагедії О. Кулик (1996), "захисників Севастополя не лише покинули напризволяще, але й обдурили"; при цьому, додає він, командування, "включаючи й самого Октябрського", запевнило захисників, що вони "обов'язково будуть вивезені на Велику землю".
В той же час, 30 червня 1942 р. о 9 год. 50 хв., адмірал П. Октябрський телеграфує в Ставку: "…війська, що залишились, дуже втомилися… хоча більшість продовжує героїчно битися. Противник різко збільшив натиск авіації, танків. Враховуючи сильне послаблення вогневої міці, слід вважати, що в такому стані ми протримаємось максимум 2-3 дні. Виходячи з конкретних обставин, прошу Вас дозволити мені в ніч з 30 червня на 1 липня вивезти літаками 200-300 чоловік відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова", - розповідає учасник оборони, колишній комендант берегової оборони генерал П. Моргунов (1979, с. 440). Важко сказати, чи мав адмірал якісь підстави знехтувати неписаною флотською традицією, яка однозначно визначає порядок залишення потопаючого корабля його командиром, однак певен, що цим вчинком він не надто зажив собі слави чи додав самоповаги. Відповідь не забарилася: увечері того ж дня, "близько 19 год. Військова рада флоту отримала відповідь наркома Кузнецова з дозволом Ставки евакуації на Кавказ" (там же, с. 446). Конкретний текст цієї відповіді наводить доктор історичних наук, автор документального дослідження героїчної оборони Г. Ванєєв (1995, с. 233): "Евакуація відповідальних працівників і ваш від'їзд на Кавказ Ставкою дозволені. Кузнецов." (РГАВМФ. - Ф. 10, д. 1950, л. 400)".
Насправді ж покинуті командуванням війська німці притисли до берега, звідки дістатися рятівних гір ніяк не випадало. Ось що писав про це у своїх "Записках", завершених невдовзі після тих подій, учасник оборони Севастополя капітан першого рангу Євсеєв (Скрытая правда.., 1992, с. 335?337): "…Війська проходили місто і рухалися до моря, до бухт… Противник артилерійським вогнем з північної сторони обстрілював окремі групи людей, що залишилися в живих і, роззосередившись, відходили. Авіація противника проходила над тими групами військ і скидала бомби… Скільки сягало око, всюди виднілися розриви бомб і снарядів… Здавалося, не було можливості дістатися моря… Стояла неймовірна спека. В роті пересохло. Хотілося пити, хотілося відпочити і покурити… Діставшись (пізнього вечора. - М.Л.) до Комишової бухти, ми побачили багато військ, що скопичилися на побережжі. Прибували все нові й нові війська… Я глянув на бухту. Жодного корабля…" Ось і вся "евакуація" та "прорив" у гори. В дійсності, як наголошував у першій книзі (с. 30) згаданого видання Г. Ванєєв, "знесилені без води та їжі відважні захисники Севастополя в більшості своїй були взяті в полон"…
Так, доктор історичних наук В. Король (1995) наводить такі "офіційні дані про втрати в Московській битві: з 30 вересня 1941 року по 20 квітня 1941 року сумарні втрати склали 1 846 400 чоловік, у тому числі безповоротні - 957 953. Це означає, що наших солдатів, особливо російських та українських, під Москвою полягло більше, ніж англійських, французьких і американських разом узятих, за всю другу світову війну. Втрати німців за сім місяців - 615 тисяч чоловік, але не тільки вбитими, як у нас, а й пораненими, й пропалими безвісти (про особливості ведення подібних підрахунків у СРСР вже йшлося. - М.Л.)". За неповними даними, "в битві за Сталінград наша армія безповоротно втратила близько двох мільйонів чоловік.., німці - близько 185 тисяч чоловік", а Кавказ обійшовся РСЧА в "1 мільйон 600 тисяч вбитими, пропалими безвісти, померлими від ран", німці втатили "400 тисяч вбитими і пораненими" (там же).
А що стосується загальних втрат наших військ під Севастополем, то, не маючи необхідних радянських даних, звернемося до всесвітньо відомої праці колишнього генерала гітлерівського Вермахта К. Тіппельскірха (1956, с. 230): "1 липня після сильної артилерійської та авіаційної підготовки було вчинено штурм центральної частини міста зі сходу та півдня. Наступної днини німецькі війська очистили від противника мис Херсонес. Загальні трофеї складали 100 тис. полонених, 622 гармати, 26 танків та 141 літак". За підрахунками ж Г. Ванєєва, здійсненими у згаданому дослідженні (1995, с. 250), в Севастополі "зоставалось 78 230" захисників. "Майже ідентичну кількість - 79 539, - наголошує автор, - названо в книзі "Военно-Морской Флот Советского Союза в Великой отечественной войне 1941-1945 гг.", том 2, що донедавна перебувала під грифом "таємно".
Немає коментарів:
Дописати коментар