Сутківці. Хмельниччина. Тут жив 1780 р. Верх.магістр масон.ложі Граф Каліостро, який створив ритуал вільних мулярів

У День пам'яті Героїв Крут згадуємо наймолодших Героїв АТО. Історія повторюється і знову на захист батьківщини стають найкращі з синів. На жаль, це далеко неповний перелік наймолодших Героїв, які загинули за Україну. Шануймо їх світлу пам'ять! Вони боролися, щоб ми перемогли!

Слава Україні – Героям Слава

Історики стверджують, що вислів «Слава Україні» з’явився у кінному полку так званих «Чорних Запорожців» – це була збройна формація армії УНР, яка діяла впродовж 1918-1920 років на теренах України. Виборюючи її незалежність.

 Єдина різниця із сучасністю, дослівно вони вітались “Слава Україні!” – відповідь була “Козакам слава!” Також можна знайти інформацію, що за часів ІІ Гетьманату Павла Скоропадського використовували аналогічну фразу “Слава Україні! — Гетьману слава!”
Таким чином на гасло “Слава Україні!” варіантів відповідей було декілька, але прижився один – «Героям Слава». Чому?

Почнемо з того, що обидві частини привітання з’явились неодночасно. Згідно з істориком Володимиром В’ятровичем, “Слава Україні” ввійшло до українського лексикону у 1920-х роках, що, до речі, було задовго до появи ОУН і УПА (і до приходу фашистів та Гітлера до влади теж). Інформаційними просторами блукає уривок з книги Юрія Горліса-Горського, де він пише, що почув цю фразу від кількох повстанців “Холодного Яру”. У них тоді було заведено, вітатись “Слава Україні!” А відповідати потрібно було “Україні слава!”

Нагадаємо, що 24 вересня 1920 року у Медведівці на Черкащині, де колись спалахнула Коліївщина, відбулась нарада холодноярських отаманів, в якій взяли участь командири Степової дивізії та ватажки збройних формувань з інших регіонів. На цій нараді криворізького отамана Степового-Блакитного (Кость Пестушко) було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. Степову дивізія, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців і розповсюдила вітання «Слава Україні!” — “Україні слава!”

У 30-х рр. ОУНівці почали використовувати вже відоме всім нам привітання. Частинка “Героям слава!” стала свідченням глибокої шани до людей, які віддали своє життя у боротьбі за батьківщину. Повстанці таким чином передавали пам’ять про цих бравих бійців майбутнім поколінням.

Активне розповсюдження “Слава Україні!” здобула в 40-50 роки, коли повстанський рух був досить розповсюдженим.

Хотілося б також зазначити, що колись “Слава Україні! — Героям слава!” було чимось більшим, ніж просто лозунгом. Це була своєрідна надія на краще майбутнє.

Потім гасло Слава Україні стало чимось таємним та забороненим, як і вислів «Бережіть ліси вони нам ще знадобляться».

І тільки рік тому, він став символом дійсно незалежної України.

29 січня 1655 року почалася битва під Охматовим між військами Речі Посполитої і Кримського ханства з одного боку та Військом Запорозьким і військом Московського царства з іншого

. Битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська прорвалися до московського табору, але були відбиті козаками. У вирішальний момент полковник Іван Богун з козацькими загонами непомітно вийшов з Умані і вдарив в тил польсько-шляхетського війська. Татари, переконавшись у безрезультатності облоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати українські села.1 лютого козаки та московити зуміли органзовано відійти з поля бою. Обидві сторони втратили убитими по 15 тисяч вояків. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії. Весь край був геть сплюндрований військами. Битва під Охматовим знаменувала тимчасовий паритет у польсько-козацькій війні.

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, –
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Тому--"третій, альфівський"--за тих, кого нема з нами. Мовчки. Стоячи.

ВІчна пам'ять!

...наша історія..

29 січня 1655 року почалася битва під Охматовим між військами Речі Посполитої і Кримського ханства з одного боку та Військом Запорозьким і військом Московського царства з іншого. Битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська прорвалися до московського табору, але були відбиті козаками. У вирішальний момент полковник Іван Богун з козацькими загонами непомітно вийшов з Умані і вдарив в тил польсько-шляхетського війська. Татари, переконавшись у безрезультатності облоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати українські села. 1 лютого козаки та московити зуміли органзовано відійти з поля бою. Обидві сторони втратили убитими по 15 тисяч вояків. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії. Весь край був геть сплюндрований військами. Битва під Охматовим знаменувала тимчасовий паритет у польсько-козацькій війні.

Ми вшановували Героїв Крут.

Дякую гімназистам за цікаву лінійку , представникам влади від міської територіальної громади за нашу співпрацю ,міському осередку "ВО Свобода" за важливу нашу роботу!

Крути .Історія жертовності.

..." він почав співати "Ще не вмерла Україна", і решта студентів підтримали спів..."

Участник боя під Крутами Ігорь Лоський (на фото№1) - в 1918-му учень Киевскої Кирилло-Мефодіївской гімназії - згадував: "Тодішній український уряд безнадійно прогавив момент національного підйому, який охопив маси українського вояцтва, коли можна було створити дійсну українську армію… І лише в останній момент, коли катастрофа була вже неминуча, дехто з державних українських мужів схаменувся і почали наспіх творити нові частини, але було вже запізно".

Майже сто років тому - 29 січня 1918-го нерівний бій біля невеликого містечка на Чернігівщині, хоч і не врятував Київ від захоплення більшовиками, проте став символом самопожертви українських юнаків5 грудня 1917 року більшовицький російський уряд Леніна оголосив війну УНР.
В середині грудня розпочалися реальні бойові дії. Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — більшовики передбачали поширення революції (те ж саме зараз зветься "Рускім міром") і на терени України.12 грудня 1917-го Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою. Більшовицьким силам в Україні почала надходити військова допомога (по-сучасному "гуманітарні конвої").20-тисячний більшовицький загін під командуванням Антонова-Овсєєнка прямував на схід України, а з північного сходу наступав загін Муравйова. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях.

На черзі був Київ. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.з майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917-го до січня 1918-го зменшилося до близько 15 тисяч людей в усій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їхню стомленість війною та, передусім, на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. За таких умов, єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.

Так буквально за три тижні до бою під Крутами виник Студентський курінь Січових стрільців. Підрозділ вважався добровільним, але фактично в нього зараховували добровільно-примусово. За словами Лоського, рішення про формування куреня прийняло студентське віче Університету св. Володимира і щойно утвореного Українського народного університету. Бажаючих вступити в курінь було небагато, тому зібрання постановило, що "дезертири" будуть піддані "загальнотовариському бойкотові". В студентський курінь записалося всього трохи більше сотні осіб.На військових складах було повно спорядження та амуніції, але курінь отримав рвані шинелі, солдатські штани і арештантські шапки. "Можна собі уявити,- пише Лоський," як гротесково виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав’язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли …старі поржавілі рушниці".

Оборону Крут очолював колишній кадровий офіцер російської армії Аверклій Гончаренко (на фото№2).Автор перших спогадів про Крути, які були опублікованні ще в 1918 году, студент Університету св. Володимира Иван Шарий (на фото№3), в публікації "Січовики під Крутами" писав: "Штаб, як тільки почали рватися ворожі шрапнелі, переполохався, переніс канцелярію з вокзалу у вагон і з усім ешелоном утік верстов на 6 від Крут, зоставивши керувати битвою офіцера Гончаренка, який весь час стояв у тилу і, певно, с переляку абсолютно не знав, що йому робити…

Тікаючи, штаб захопив і вагони з патронами та набоями до гармат, що добило нашу справу під Крутами. З позиції раз за разом передають, щоб дали патронів, а тут огляділись — нема вагонів з патронами. Тоді офіцер Гончаренко кида битву і біжить сам з голими руками за патронами навздогінці штабові. Пробіг версти дві, побачив — далеко, і вернувся назад. Нарешті козаки з правого крила, примітивши недостачу патронів, а також те, що ешелони поїхали геть на другу станцію, почали одступати. Власне, одступати звелів і командир, але цей наказ був пізно переданий січовикам і вони бились до того часу, коли вже з правого крила станція була зайнята більшовиками…

Битва була програна".Коло станції Бобрик знаходився великий загін під керуванням Симона Петлюри , але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там.Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський (на фото№4) зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати "Ще не вмерла Україна", і решта студентів підтримали спів.У загибелі студентів звинувачували і керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога...

Події під Крутами вперше привернули увагу громадськості після повернення Центральної Ради в Київ у березні 1918 року.
5 березня 1918 року Військовим міністерством УНР було утворено комісію для з’ясування обставин бою під Крутами. До її складу увійшов член Центральної Ради Олександр Шульгин, який втратив у бою під Крутами брата – Володимира Шульгина.
Окрім того, на початку березня до Центральної Ради надійшли численні листи від батьків із проханням розшуку їх дітей, які брали участь у битві.Під час першого засідання Малої Ради після повернення до Києва 9 березня 1918 року особисто Михайлом Грушевським була висловлена ідея вшанування пам’яті «забитих стрільців» і урочистого перепоховання їх у Києві на Аскольдовій могилі.
Ця пропозиція була прийнята одностайно усіма членами Малої Ради. Також Рада вшанувала пам’ять загиблих вставанням.
19 березня 1918 року пройшло урочисте перепоховання 18 померлих під Крутами бійців Студентського куреня, яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати.

Битва під Крутами – один із важливих сюжетів сучасної української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова історична подія. Міф битви під Крутами є історичним образом, що має важливе значення для української колективної пам’яті та української ідентичності.

Церква Святого Юра у місті Галац (нині в Румунії), де був похований гетьман Іван Мазепа, 1900. 1962 року за активної участі московських агентів КГБ знищена румунськими комуністами разом з місцем поховання гетьмана.

Кокарда Збройних сил УНР

Наступний рік, 2017-й, проголошено Роком Української революції 1917-1921 років. Переконаний, що ця подія має колосальне значення не тільки для формування історичної пам’яті, а безпосередньо може вплинути на сьогодення.

25 січня 1965 Йосиф Сліпий, який відсидів 18 р. у радянських таборах, обраний у Ватикані кардиналом і головою УКГЦ

В цей день 1942 року в тюрмі НКВС був вбитий Агата́нгел Кри́мський — укр.історик і письменник . Кримський татарин. У 1918 був секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української Академії наук. З 1921 директор Інституту українськ.наукової мови

О, поведи ж нас, лицарський духу, По вільній стежці життя і руху. На тихі води, На ясні зорі. І в цю страшну годину З’єднай в єдину всю Україну !

26 років тому, близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з'єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною

Цей день в історії України:

1916, 22 січня – у Санкт-Петербурзі народився Данило Нарбут, український художник театру, живописець. Народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Його батько відомий художник-графік Георгій Нарбут помер, коли Данилові було лише 4 роки. Вихователями хлопця були художники Антон Середа і Федір Кричевський.
Данило Нарбут обрав самобутній шлях театрального декоратора. Із 14-ти років він працював у декоративній майстерні Київського оперного театру. У 1933 році театр направив Нарбута у Ленінград на 3-річні курси театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв. Із 1935 року працював у Київському театрі опери та балету.
У 1936 році Данило Нарбут був репресований. Після 2 років ув’язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська та Златоуста.
Данило Нарбут пішов добровольцем на Фінський фронт у 1939 році. Учасник Другої світової війни. Потрапив в оточення, перебував в окупації.
Протягом 1942-1944 років працював в Українському окружному театрі в Коломиї. Вистави, декорації до яких створював Данило Нарбут, стали знаковими для Коломийського театру. Зокрема, в статті колишнього диригента Українського окружного театру в Коломиї Юрія Плевако-Оранського «Обрамлення століття» згадується успіх Данила Нарбута, як художника – сценографа вистави «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка. «Оплесками стверджений був великий успіх. Бурю оплесків…викликала декорація-віньєта з чортиків, символ психічного стану Вагнера (герой вистави). Вистава не могла початись, поки не вийшов на авансцену Нарбут та не задовольнив глядачів своїм поклоном». Напевно, унікальна ситуація, коли глядачі побачивши декорації фактично зупиняють хід прем’єрної вистави – вимагаючи побачити та подякувати їх автору – художнику – сценографу! Данило Нарбут продовжив співпрацю з Коломийським театром і після війни. Був сценографом вистави «Лісова пісня» Лесі Українки.
У повоєнні роки оформляв спектаклі у театрах України, від 1961 року – головний художник Івано-Франківського, від 1965-го – Черкаського українських музично-драматичних театрів.
В основі творчості Данила Нарбута переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Богдана Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».
Помер Данило Нарбут 3 березня 1998-го.

"ОДНИНІ ВО ЕДИНО ЗЛИВАЮТЬСЯ СТОЛІТТЯМ ОДІРВАНІ ОДНА ВІД ОДНОІ ЧАСТИНИ ЕДІНОІ УКРАІНИ - ЗАХІДНО-УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА /ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, І УГОРСЬКА УКРАІНА/ І НАДДНІПРЯНСЬКА ВЕЛИКА УКРАІНА. ЗДІЙСНИЛИСЬ ВІКОВІЧНІ МРІІ, ЯКИМИ ЖИЛИ І ЗА ЯКІ УМІРАЛИ КРАЩІ СИНИ УКРАІНИ. ОДНИНІ Є ЄДИНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА."

22 січня1919 - на Софійському майдані в Києві Директорія УНР проголосила Акт злуки про об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР перетворено на Західні області УНР. 
День соборності України.У Києві був морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто мало святковий вигляд - скрізь національні прапори і транспаранти, на балконах розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній, плакати. 
Об 11-й ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з чотирьох боків площі. За військом рушили люди, які заповнили весь майдан і сусідні вулиці. Чимало з присутніх залізли на дерева, щоб краще побачити дійство. 
Із численних делегацій першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: "Слава українським Героям!" Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков. 
Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. 
Розміщенням делегацій та всім церемоніалом завідував артист Микола Садовський. 
Займали свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового конгресу, представники Національного союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати. 
О 12-й під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат із Софійського собору вийшло на площу і стало навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. 
Здалеку почулися поклики "Слава!" на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр зіграв Національний гімн. 
Акт Соборності почав своїм привітанням представник Української національної ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву президії УНР і Державного секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в єдину Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. 
Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко. Текст Універсалу Соборності виголосив професор Федір Швець. Після цього архієпископ Агапіт відслужив із духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець. 
Акт Злуки вперше проголосив незалежну соборну національну державу Україну, став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Цитата з Акта: 

....соборність України...

... маємо розуміти передусім духовну єдність українців, які проживають на території нинішньої Української держави, а також на історичних українських етнічних землях. Без такого розуміння поняття "соборність" не буде мати властивого йому змісту...

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

«Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе...

Відновлення української держави – «української Речі Посполитої» – в сонмі слов'янських народів стало політичним кредо кирило-методіївських братчиків. У маніфесті від 10 травня 1848 р. Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями і підтримала національні права інших поневолених народів. Перша світова війна створила небезпечний прецедент, поставивши великі маси українців в лави воюючих одна з одною ворожих армій. Одночасно війна, яка обернулася шерегом революцій, створила якісно нові можливості для відновлення української державності та реалізації соборницьких прагнень. Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало центральною подією Української революції 1917 – 1921 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Четверного блоку УНР твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття права власного самовизначення, а факт існування державності на Великій Україні надавав їм упевненості в неминучості об’єднання нації в єдиній Українській Соборній Самостійній Державі.
6 жовтня 1918 р. на урочистому відкритті Державного Українського університету в Києві велике враження на присутніх справив виступ депутата австрійського парламенту д-ра Л. Цегельського, який зокрема виголосив: «Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе...»Ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна Рада та Директорія УНР – ще 1 грудня 1918 року в Фастові уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі: «Правительства обох Республік... уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю».
3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначилося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».
УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок».

Вітання !!!

20 січня 1661 - польський король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові "гідність академії і титул університету" із правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Нині це Львівський національний університет імені Івана Франка.
Сьогодні - його 350-річний ювілей.

"Питайте, не що країна може зробити для вас, а що ви можете зробити для країни".

20.01.1961 - 35-м президентом США став демократ Джон Кеннеді, наймолодший серед своїх попередників і перший католик на цьому посту.
В інавгураційній промові Кеннеді сказав: "Питайте, не що країна може зробити для вас, а що ви можете зробити для країни"Кеннеді прийняв присягу глави держави 20 січня 1961 року.
План дій нового президента названий програмою "нових рубежів" (New Frontier). При ньому конгрес схвалив створення Корпусу миру, підняв мінімальну заробітну плату, лібералізував соціальне страхування і прийняв закони про житлове будівництво, допомоги бідним районам країни, про перепідготовку робочої сили і виплату допомоги тимчасово безробітним. У період президентства Кеннеді було зроблено величезний крок в освоєнні космічного простору - запущена програма "Аполлон".Замість застарілих доктрин "відкидання комунізму" і "масованої відплати" адміністрація Кеннеді проголосила доктрину "гнучкого реагування" (flexible response).

Водночас Кеннеді схвалив втручання США у громадянську війну в Південному В'єтнамі, на період його правління випали Берлінська і Карибська криза.
Джон Кеннеді був володарем Пулітцерівської премії. Нагорода дісталася йому в 1957 році за біографічну книгу "Профілі мужності" (Profiles in Courage), що розповідає про видатних американців, які увійшли в історію завдяки непохитності свого характеру.