Олег Тягнибок

"Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога" – Степан Бандера

Бандерівцем потрібно бути сьогодні. Щохвилини, у кожній дії та в кожній думці. Бо живемо в час, коли виклики, що стоять перед Нацією, такі великі, що відповісти на них можуть лише люди бандерівського типу. Яким же має бути бандерівець сьогодення?! Які його прикмети? Що необхідно, аби ним бути?

Про Бандеру неможливо говорити в минулому часі. Бандера як прапор, як носій Священної ідеї буде актуальним, доки триватиме боротьба за Велику Україну, за національну та соціальну справедливість, вічне змагання між Добром і Злом.

У родині Степана Бандери бандерівцем був кожен. Батько Степана Бандери отець Андрій був добрим душпастирем, староугринівським парохом і, водночас, опікувався народною освітою, прекрасно розумівся на рільництві, а коли стало потрібно – дістав шаблю і пішов проголошувати Українську державу – Західно-Українську Народну Республіку в Калуші. Був капеланом Української Галицької Армії, пройшов з нею всі кола військових лихоліть, натерпівся від польських окупантів, загинув у московській большевицькій неволі. Жив в умовах окупації, але творив повноту українського буття навколо себе. Творив Українське Життя – тотальне, вільне і повновартісне, ніколи не йшов на компроміси з окупантами, не зневірювався і не здавався.

Степан був добрим сином свого батька. Це лише в уяві ворогів України він не вилазив із криївки та не знімав з плечей кріса. Бандера теж творив повноту національного буття навколо себе: був активним пластуном, творив сільські "Просвіти", молодіжне товариство "Луг", організовував народну самодіяльність та брав у ній найактивнішу участь, співав у хорі, був активним діячем студентського товариства "Основа", навчався в сільськогосподарській академії, організовував сільські кооперативи, працював у бюро товариства "Сільський господар", був членом гуртка студентів-рільників і, звісно, бойовиком УВО та Провідником ОУН. Марнувати час, зневірюватися – не було коли. Плекав Українське Життя. І теж не йшов на жодні компроміси зі Злом. За кожним його Словом йшов Чин. А перед ними – Віра та Ідея.

Бандерівцями були брати Степана – Олександр, Василь та Богдан, які до останнього подиху не здавалися і до кінця виконували свою місію. Прізвище Бандера з честю пронесли його сестри Оксана, Марта-Марія та Володимира, що перетерпіли всі лихоліття польської і совєцької окупації, не зрадили, не здалися, не зневірилися і не зупинялися, доки жили. Бандерівцями були мільйони українців їхнього покоління. Вони вірили, боролися, гинули – але не зневірювалися і не здавалися.

Тому бути бандерівцем сьогодні, як і тоді – це вірити у нашу Велику Ідею, щохвилини, в будь-якому місці творити повноту українського буття. Не марнувати часу. Не йти на компроміси зі злом. Кожне слово звіряти з ідеєю та підкріплювати чином. Пам'ятати, що у Нашій Справі немає дрібниць, але не розмінюватися на дріб'язковість.