ВАСИЛЬ СТУС: людиною стають, а не народжуються ...

Він з’явився на світ на Святвечір. Такі люди народжуються дуже рідко, їхня доля обов’язково трагічна й загальнолюдська, бо вони собі не належать. Поет казав: «Людиною стають, а не народжуються», «Любити світ треба всупереч усьому», «Справжня людина – це та, хто має сили піднятися після падіння».
Василь Стус повернувся до свого народу у книжках, які так і не побачив виданими, у віршах, які стали тужливими піснями.
Він добре вчився, брав участь у наукових гуртках, виконував наукові роботи, був ленінським стипендіатом (на той час на весь Донецький педінститут їх було двоє). Однак майбутній великий поет бачив світ інакше, ніж інші. Маючи талант від Бога, він розвивав його як літературознавець, перекладач, фольклорист. Кіно не визнавав, завжди сидів у бібліотеках. Любив опери, балет, концерти. Читав запоєм зарубіжну літературу, прекрасно знав німецьку мову, перекладав Гейне ще студентом.
Стус став незламним і непохитним, коли відстоював свої справжні ідеали. У той час, коли офіційна ідеологія вимагала відсутності будь-якої національної гордості, у ньому заговорили козацькі предки, які боролися за незалежність України. Він був патологічно чесним, бо не міг не сказати, коли думав інакше, не виступити, коли всі мовчали. Василь Семенович був справжнім поетом, природженим педагогом, завжди охоче ділився знаннями зі своїми однокурсниками.
Його привезли на Донбас батьки, коли йому було півтора року. Вони втікали з Вінничини від колективізації. Ті краї стали для поета місцем, де зріс його потяг до слова, відповідальність за кожне вистраждане слово. Там пройшла його молодість, там він зростав, там мужнів його талант.
З року в рік з дня на день йому доводилося відстоювати право розмовляти рідною мовою, зустрічаючи здивовані, іронічні або й відкрито ворожі погляди. У ті часи все менше ставало людей, особливо в містах, які розмовляли українською мовою. Вона поступово щезала з побуту, залишаючись тільки на шпальтах газет, у книжках та далекій сільській глибинці. Василь Стус був носієм тієї мови, яка була мовою його душі. Тоді він почав свою боротьбу – за вірші, за слово, за віру. Він ішов попереду свого часу.
Доля готувала його до великої плідної літературної праці. Стус інтенсивно перекладав, друкував поезії, але не вмів пристосовуватися. У 1960-ті навіть слово проти системи було гріхом, за який Стус спокутував своє життя. Але насправді це був подвиг. Бо саме тюрма принесла нам того Стуса, якого ми нині читаємо. На Донбасі почався і завершився його шлях.
Він прожив коротке життя, усього 47 років (помер 4 вересня 1985 року в таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино Пермської області). На його долю випали великі випробування: заслання, переслідування, обшуки, допити, карцери. Через постать Стуса точаться суперечки і після його смерті...