Орест Голик. День поезії

Ведмідь і прихвостні

Знов люто заревів Ведмідь
З кремлівського барлогу —
І всі з віддалених угідь
Зірвалися на ноги.
Ледь загорілася зоря —
Прибігли генерали
До свого батюшки-царя
І на коліна впали.
Дрібненькі прихвостні-царі,
Помічники вухаті
В жертву гострючі пазурі
Готові вмить запхати.
З очей — блискавиці вогню
На всю ведмежу зграю.
Отримали наказ: в броню
І — до чужого краю!
Усі дістали апетит,
Всі захотіли їсти
І, втративши останній встид,
За загородь полізли.
В чужу кошару подались,
Де мирнії ягнята.
Кремлівський гаспид на чолі
Стовповиська затятого.
Та дуже шуму наробили,
Бо клацали зубами.
Господарі у дзвін забили,
На захист разом стали.
Натуру знаючи ведмежу,
Загарбницькі звичаї,
Не допустили, щоб за межу
Ступила хижа зграя.
Хоч ми і доброї натури,
Але Ведмедю, звісно,
Поможем вилізти зі шкури,
Як стане йому тісно.