Року Божого 1728-го, березня 18-го дня( 29) у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів із села Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині народився син, якого назвали Кирилом. У нього був старший брат Олексій, що у 1742 році обвінчався таємним шлюбом з російською імператрицею Єлизаветою. Того ж року за сприянням свого брата Кирило потрапив до Петербурга, де зробив стрімку кар'єру — дійсний камер-юнкер, камергер, граф, президент Петербурзької Академії наук, генерал-фельдмаршал, сенатор. Кирила Розумовського нагороджували вищими орденами Росії, Польщі, Австрії та Пруссії. Він був одружений з родичкою цариці Катериною Наришкіною. Та найбільше, як свідчили сучасники, наш герой гордився тим, що у 1750 році він став гетьманом України.
Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в кращих університетах Німеччини. Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки (!)
, тобто аж до 1798 року. Імператриці Єлизаветі Петрівні дуже сподобався надзвичайно вродливий, статечний і чемний юнак з України, з огляду на що вона «засватала» йому в дружини свою своячку Катерину Наришкіну.
«Он был хорош собою, оригинального ума, очень приятен в обращении и умом несравненно превосходил брата своего, который, однако, был великодушнее и благотворительное его», — свідчила про Кирила Розумовського наступниця Єлизавети цариця Катерина II. Саме під час весілля Кирила та Катерини у 1746 році представники генеральної старшини Лівобережної України Я. Лизогуб, М. Ханенко та В. Гудович подали цариці клопотання про відновлення гетьманського устрою в Україні.
«Он был хорош собою, оригинального ума, очень приятен в обращении и умом несравненно превосходил брата своего, который, однако, был великодушнее и благотворительное его», — свідчила про Кирила Розумовського наступниця Єлизавети цариця Катерина II. Саме під час весілля Кирила та Катерини у 1746 році представники генеральної старшини Лівобережної України Я. Лизогуб, М. Ханенко та В. Гудович подали цариці клопотання про відновлення гетьманського устрою в Україні.
Однак лише у 1750 році Єлизавета Петрівна видала указ про відновлення гетьманського уряду. В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова у лютому того ж року, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став наш герой.
А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Кирилу Розумовському владні гетьманські клейноди — булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. 
У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знов перепідпорядкували Сенату.
У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знов перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що відмінив різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. В універсалі від 17 листопада 1760 року Кирило Розумовський впровадив виборність членів Генерального суду (до нього мали входити виборні представники від старшини кожного полку). Генеральний суд став також вищою апеляційно») установою та почав наглядати за місцевими судами. Полкові суди перетворювалися на гродські (тобто — міські, обласні), а в кожному полку запроваджувалися ще й підкоморські (розглядали поземельні справи) та земські (цивільні) суди.
У 1760 році за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет. 
Більш того, імператриця навіть хотіла віддати гетьмана під суд за те, що він хотів просвіти для своїх земляків.
Більш того, імператриця навіть хотіла віддати гетьмана під суд за те, що він хотів просвіти для своїх земляків.
Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар'єрі. Зокрема, так трапилося, коли у 1760 році, за поданням М. Ломоносова, з Петербурзького університету хотіли виключити Семена Дівовича та Опанаса Лобисевича. За наказом Кирила Розумовського як президента Академії наук українців було поновлено у навчанні. В лютому 1761 року Семен Дівович був призначений перекладачем до Генеральної канцелярії в Глухові. А наступного року «похресник» гетьмана написав знамениту політичну поему під назвою «Разговор Малороссии с Великороссией». У ній він висунув принципову на той час ідею: Україна (Мала Росія) не увійшла до складу Росії як її підлегла складова частина, а вона зберегла свої давні «вольності» й залишалася рівноправною з нею країною, хоч і визнавала владу царя.
Видатний український історик Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана Кирила Розумовського, серед яких провідні місця займали такі, як Семен Дівович, козацькою інтелігенцією, яка готувала національне українське відродження XIX століття.
Дуже велику увагу Кирило Розумовський приділяв розвитку господарства. У Батурині та Глухові були зведені цегляні та лісопильні заводи, у Почепі — пороховий завод, у Батурині і Нових Млинах — текстильні фабрики. Тоді ж в Україні запрацювали заводи по виробництву листового срібла і золота
, кінний завод, а також свічні, миловарні, дзеркальні та керамічні фабрики.
У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II. З наступного року гетьман почав проводити в Україні військову реформу: у козацькому війську запроваджувалися регулярні частини, а для козаків вводився одноманітний стрій. У вересні 1763 року гетьман скликав у Глухові велику старшинську раду. 
На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (всього — 40 осіб). На раді також були присутні і мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів. Ними було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії».
Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім'я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні — після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише із його прямих спадкоємців. Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.
Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства в Україні-Русі викликали величезний переляк у Петербурзі, й саме тому російська цариця Катерина II своїм указом від 10 листопада 1764 року остаточно скасувала посаду гетьмана. Однак козацький устрій продовжував існувати включно до кінця XVIII століття.
Кирило Розумовський мав дуже «гострий» розум і завжди любив пожартувати, навіть під час різних офіційних заходів. Так, наприклад, коли у 1770 році в Петропавлівському соборі єпископ Платон у присутності імператриці Катерини II читав проповідь на честь перемоги флоту у російсько-турецькій війні, то згадав і про Петра І: «Возстань теперь, великий Монарх, Отечества нашего Отецъ! Возстань и воззри на любезное изобретение твое : оно не истлело отъ времени и слава его не помрачилася, возстань и насладися плодами трудов твоих!». На що Кирило Розумовський тихенько сказав українською мовою: «Чого він його кличе? Як встане, то всім нам перепаде». Усі, хто почув ці слова, заусміхалися.
У Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац
, збудований Растреллі для проживання там графів Розумовських. У Петербурзі на набережній річки Мойки і зараз знаходиться палац Розумовських. Величні палаци родини Розумовських були збудовані в австрійському Відні та українському Батурині. Кирило Розумовський довгий час відбудовував спалений росіянами у 1708 році Батурин.
Там він постійно проживав з 1794 року і помер у січні 1803-го.Гетьмана Кирила Розумовського поховали у склепі в церкві Воскресіння Христового, що була збудована перед тим на його кошти. Вже у наш час була встановлена спеціальна меморіальна дошка біля входу до Свято-Воскресенського храму в Батурині: «На цьому місці у Свято-Воскресенському храмі-усипальниці похований великий син свого народу, останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський...».
Кирило Розумовський мав шестеро синів — Олексія, Петра, Андрія, Лева, Григорія та Івана і п'ятеро доньок — Наталію, Єлизавету, Анну, Парасковію і Дарію. Олексій Кирилович був дійсним статським радником, міністром народної освіти. Петро Кирилович також був дійсним таємним радником, обер-камергером Імператорського двору. Молодший син, Андрій Кирило-вич, не відставав від старших і теж мав титул дійсного таємного радника 1-го класу, що відповідало генерал-фельдмаршальському військовому званню. Він став видатним дипломатом: був послом Російської імперії у Відні, Неаполі та Стокгольмі. Й до цього часу в Аргентині проживає один з нащадків гетьмана, який нещодавно відвідав свою історичну батьківщину.
Немає коментарів:
Дописати коментар