Зірки – як люди: теплі є й холодні.....

Вночі погляньте у бездонне небо:
Де відшукати більшої краси? Прислухайтесь і ніби десь далеко Почуєте сріблясті голоси... Десь із далеку тихий шепіт лине, То між собою зорі гомонять, А розповіді їхні без упину Через століття й відстані летять. І кожна зірка – це окрема доля, Окрема радість і окремий біль, Миттєвість щастя й нескінченість горя, Життя незрозуміла заметіль... Зірки – як люди: теплі є й холодні, Яскраві й ні, великі і малі, Є, що віками сяють у безодні Й дарують теплі погляди Землі. Он погляда красуня синьоока, Вся так і сяє, так і миготить. А ця ось – олімпійський має спокій, Вона собі непоспіхом горить. Куди, скажіть, їй треба поспішати? Чи ж варт себе даремно витрачать? Віддать тепло, щоб потім догорати? Їй краще жевріть, ніж отак палать. А щастя й спокій – речі дуже різні, Та зрозуміти це дано не всім. Дивлюсь і чую загадкову пісню. Я слухаю космічні голоси....