.І нікому не казала, Що ім’я її – Війна...

Просто неба без накидки 

Простояла під дощем;
Сльози капали із неба
І ховались під плющем.
Вона їх збирала пильно 
І ховала у серця –
Роздавала бідним людям
І хоробрим молодцям;
Роздавала їх багатим,
І коханим, й матерям,
І батькам, синам і дочкам,
Рідним сестрам та братам;
Роздавала малим дітям,
Цілим селам та містам –
Всім, кому потрібно плакать,
Й хто не може бути сам.

Ті серця у тілах нили,
Розірватись не могли,
І поволі мироточа,
Сльози неба з них текли.
І ніхто не знав напевно,
Хто у серці їх живе,
Лише знали, що в любові
Біллю душу розітне.

А вона всміхалась дивно,
Витирала з рота кров,
Закривала на все очі,
І не смикнулася бров.
Люди тикали перстами –
Усміхалася вона
І нікому не казала,
Що ім’я її – Війна.

© 2015, Татьяна Буркова