День Івана.

Наступний день після Хрещення, 20 січня, відзначався як день Івана Хрестителя (Івана Предтечі) або «посвятки». У православних святцях це свято називалось як Собор Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна. Вважалось, що святочний період вже скінчився, але до роботи ще не приступали. Вранці на Івана Хрестителя господар роздавав худобі разом із соломою рештки хлібі: й сіль, що лежали на покуті від «багатої куті». Сіно, яке на святки лишалось у хаті, ховали під стіжки, що за повір'ям повинно було захистити їх від мишей, а також клали під квочок, «щоб курчата велися».

Від Різдва до Івана Хрестителя жінки ховали свої починки — «щоб лихий ниток не плутав». А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися. На «посвятки» жіноцтво гуртом відзначало в шинку цю подію — можливість працювати (від Різдва до Івана Хрестителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена). Молодиці співали веселих пісень, а про роботу приказували: «Тільки й притики, що починки великі!». «Тік, притік, починок приволік!» Крім цього у деяких селах Київщини, на Різдво, Новий рік, Хрещення — жінкам не можна було ходити по воду, бо це вважалось гріхом. Як правило, цю роботу за них виконували парубки; але на «посвятки» молодиці ставили їм могорич — «за те, що воду носили справно».