Найкрасивіше озеро України – карпатський Синевир.

Озеро Синевир належить до семи природних чудес України. Кажуть, воно утворилось приблизно 10 тисяч років тому. Тоді бистрі річкові води стримали гори, перегородивши їм шлях на тому місці, де згодом утворилось озеро.

День за днем, не зупиняючись, переливають свої потоки у Синевир чотири джерела. Прозорі і цілющі. Розлили плесо аж на 7 гекарів. А посередині нього, наче зіниця ока, видніє невеличкий острів. Не дарма Синевир називають Морським оком Карпат. Голубою перлиною із висоти пташиного польоту видніє воно поміж гущі соснових лісів.

Диво природи під назвою Синевир заховалось у горах на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. 22-х метрів сягають глибини озера. Глибшу північну та мілкішу південну частину розділяє підводний кряж. Цікаво, що Синевир ніколи не виходить зі своїх берегів – ні за бурхливих паводків, ні у час танення гірських снігів.
Зелені праліси довкола Синевиру – Національний природній парк, що оберігає унікальні види флори і фауни. Це край недоторканої лісової природи. Тут ростуть старі 150-літні сосни і смереки. А 38 видів рослин і 20 видів тварин занесені у Червону книгу України. В озері плаває форель: озерна, струмкова і райдужна. А берегами бродять ведмеді, шукаючи поміж кущами ягід

На березі Синевиру ви побачите дві статуї. Височенні дерев’яні Синь і Вир – символи невмирущого кохання, що колись розлилось соленими струмками посеред карпатських схилів.
Води Синевиру прозорі, наче дівочі сльози. Правда, адже їх наплакала молода Синь. У тузі за своїм коханим дні і ночі сумували її очі такі ж голубі, як те плесо. Синь була дочкою багатого графа. Того, який володів тутешніми горами і людьми. Люди працювали на графа, випасаючи овець та заготовляючи ліс.
Якось в погожий весняний день взяв батько Синь з собою на полонину. Поки той розмовляв з дроворубами, дівчина милувалась красою лісу, прогулюючись галявинами. Збираючи квіти, вона заходила все глибше у лісову гущу. Аж раптом почула чарівливий звук сопілки. То грав молодий Вир.

На свою біду графська дочка закохалась у простого пастуха. Коли багач про те довідався – розгнівався сильно і заборонив Сині зустрічатись із хлопцем. Та вона не послухала батька – кохання було сильнішим. Граф, не довго думаючи, наказує вбити хлопця. Чоловіки, вислідивши Вира, скинули на нього з висоти тяженний камінь.
. 
Не відаючи про злий намір, Синь прийшла на місце зустрічі, та застала коханого вже мертвим. Вона плакала довго і тяжко, раз у раз припадаючи до тіла Вира. Сльози дівчини вилились синім озером, а камінь, що приніс смерть, досі видніє островом посеред нього.