...продовження про легендарного гетьмана Мазепу...

...Чи брав Мазепа участь у змові проти Самойловича? Підпису Мазепи на доносі старшини нема . Але й загальна ситуація на той час, і свідчення (хоч і не зовсім ясне) добре поінформованого П. Ґордона, і, найголовніше, визнання самого Мазепи стверджують факт його участи в цій справі. Пізніше (1693) Мазепа говорив московському посланцеві Вініусові: «Гетман бывшей Іван Самойлов частию таких же враждебных клЂвет и лживых навЂтов оболган и пострадал; хотя де мы, будучи тогда в уряде воинском, и c протчею старшиною и c полковниками на него били челом, точию о едіной ево от гетманства отставки, для ево суровости и что очьми уж худо видЂл; а чтоб ево разорять, имЂние ево пограбить и в сылку совсем в Сибирь ссылать, о том де нашего ни челобитья, ни прошенія... не бывало» .

Тим часом військо продовжувало відступати. 22 липня, коли воно дійшло вже до р. Коломаку, надійшла відповідь з Москви із дозволом усунути Самойловича від гетьманства. Ґоліцину наказано було Самойловича «послать в Великороссійскіе городы за крЂпкою сторожею». 23 липня Самойлович був позбавлений гетьманства і заарештований разом із сином Яковом і деякими своїми прибічниками 

25 липня на Коломаку скликано військову раду. Однак усе вже було вирішене заздалегідь. Старшина, позбувшися Самойловича, опинилася між двох огнів: з одного боку, загрожували дальші заколоти у війську; з другого боку, диктував свою волю Ґоліцин. Звичайно, вирішальне значення мала позиція представника царського уряду.

Яскравий опис подій, пов’язаних з Коломацькою радою 25 липня, залишив самовидець — генерал російської служби, шотляндець Патрик Ґордон. Спочатку передбачалося послати гінців по духовенство і старшину найближчих полків, щоб вони були присутні на раді. Але розрухи в козацькому таборі примусили і старшину, і Ґоліцина поспішити з обранням нового гетьмана. 24 липня старшина зібралася в Ґоліцина і обміркувала запропонований ним проєкт нових «статей» 

Хоч головним кандидатом на гетьмана був Мазепа, але в старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати, як, наприклад, генеральний обозний В. Борковський або колишній полтавський полковник Прокіп Левенець . Перемогла кандидатура Мазепи, і саме тому, що в той час вона була прийнятна і для старшини, і для царського уряду. Царський уряд, зі свого боку, давно й добре знав Мазепу, який мав впливові зв’язки в московських урядових колах. Отже, на кандидатурі його зійшлися обидві сторони 

Рада відбулася на великій низині біля козацького табору. Місце виборів було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено було стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших Рядах, вигукнула ім’я Мазепи, а коли дехто спробував назвати ім’я Борковського, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України.

Коломацький переворот завершився укладенням нової угоди між Україною й Москвою — так званих «Коломацьких статей». На «Коломацьких статтях», безперечно, позначилися загальнополітичні обставини того часу: з одного боку, військово-політична перевага московського уряду; з другого боку, слабкість української старшини в умовах зміни гетьмана, розбіжностей серед самої старшини й, головне, заколотів у козацькому війську й загального соціяльно-політичного напруження на Гетьманщині, яке за кілька днів вибухло великими заколотами на території південних полків . Не дивно, що «Коломацькі статті», які в основі своїй мали «Глухівські статті» гетьмана Многогрішного 1669 р. з додатками, зробленими за гетьмана Самойловича, були дальшим кроком на шляху обмеження державних прав України:

що новий гетьман повинен не зачіпати інтересів Польщі і «вЂчной мир и союз» з нею «содержать крЂпко и ничЂм не нарушить», зокрема «довольствоватца тЂми городами c принадлежностми их, которые в договорЂх имянно и прострацію изображены; а что по тЂм же договорам уступлено в сторону Королевскаго величества Польскаго, и в тЂмЂста не вступатца и к нарушенію договоров никакіе причины не давать». Український уряд зобов’язався посилати військо проти Криму й турецьких фортець («городков») на Дніпрі, а також Очакова й «остерегать того накрЂпко», щоб «миру запорожців c Крымом и c городками никогда не имЂть», і щоб «из Малороссійских городов в Крым c торгами, и c запасами, и со всякою живостью не Ђздили и лошадей в Крым не продавали» . Крім того, «для утЂсненія и удержанія Крыму и от нахожденія их, Крымских орд, так на Великороссійскіе, яко и на Малороссійскіе городы» український уряд мав збудувати фортецю на лівому березі Дніпра, проти Кодака, а на р. Самарі, Орелі і в гирлах р. Берестової та Орчика «построить городы и населить Малороссійскими жители...» 

Щоб забезпечити постійну московську контролю над діяльністю українського уряду, ухвалено було, крім звичайних московських воєвод і залог у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжені та в Острі  «при гетманЂ в БатуринЂ... быть полку московскому стрЂлецкому» — коштом («хлЂбные запасы») українського уряду, під претекстом «охраненія цЂлости его»  

Це вперше в українсько-московському договорі Москва заперечувала державний характер гетьманської влади, а тим самим і українську державність взагалі. Це було перекреслення державно-політичної концепції всіх гетьманів, від Богдана Хмельницького до Івана Самойловича. И хоч «и гетман, и старшина, и все Войско Запорожское сей их, великих государей, их Царскаго ПресвЂтлаго величества, указ и изволеніе приняли и обЂщались содержать твердо»

Коломацька угода мала бути конституцією українсько-московських відносин на час гетьманування Мазепи Складена в умовах надзвичайно несприятливих для української сторони, вона була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну. Вона дуже в’язала руки новому українському урядові, який мусів льояльно виконувати цей московський диктат. Й лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилися нечинними.