Хто і чому боїться історії????

Культура, як це не прикро і не боляче, не лише примножує і нарощує, але й губить і назавжди втрачає. І набір причин тут геть не зводиться до стихійних лих і банального недбальства.

Частіше осердям і причиною трагедії стає людський фактор – точніше, сама суть людської природи, яка здатна не лише прощати і проявляти милосердя, але й знищувати і руйнувати. Прикриваючись, без сумніву, винятково добрими намірами.

Останній прецедент з бойовиками "Ісламської держави", які вщент стерли сліди стародавнього міста в запалі боротьби з ідолопоклонством, тому зайвий приклад.

КДБ ПОЧИНАЄ І ВИГРАЄ

Що - Державна публічна бібліотека АН УРСР

Де - Київ

Коли - 24 травня 1964 року

Публічна бібліотека АН УРСР. Фото: oldkiev.ho.ua

Суть. Головну бібліотеку України не могли загасити три дні, пожежа в один момент охопила всі поверхи – і дурню було зрозуміло: був підпал. Проте дуже скоро провину на себе взяв працівник бібліотеки Віктор Погружальський (Погужельський), який у такий спосіб буцімто мстився керівництву за цькування. Його визнали психічно нездоровим і засудили до 10 років, які він відбув не повністю.

Та майже відразу стало зрозуміло, що там довгий слід КДБ, який або змусив Погружальського взяти на себе провину, або від початку затіяв усе за його участі. Бо ж загорівся саме відділ україніки і стародруків, у свідках – неписьменна прибиральниця, процес – вкрай театральний (палій навіть читав вірші), а справжні мотиви – більш ніж очевидні: знищити напередодні серйозних суспільно-політичних заморозків далеко не символічний культурний капітал української інтелігенції.

Наслідки. Тут різночитань найбільше: за одними даними, втрачено 600 тисяч книг, видань і головне - рукописів, разом з архівом Грінченка і всією дореволюційною і емігрантською українікою включно. За іншими –  незворотньо загублена "лише" одна п’ята від усіх втрат, все інше ж поновили завдяки фондам і дублікатам, а стародруків, кажуть, і взагалі не зачепило. Правда, вочевидь, десь посередині.

Пожежа, по суті, означала (ще до осінньої відставки Хрущова) остаточне припинення відлиги, яке незабаром перетворилося на гучні і численні судові процеси над інакодумцями. Спровокувати яких, можливо, ця подія і мала на меті в першу чергу. Не виключено, що Погружальський живий і сьогодні. Проте жодного його фото не існує.

ВІЙНА ВСІХ ПРОТИ ВСІХ

Що - Культурна революція в Китаї

Де - вся територія країни

Коли - 1966-1976 роки

Велика Китайська стіна, 1907 р. Фото: Herbert Ponting

Суть. Проваливши "великий стрибок" і злякавшись розвінчання "культу особи", Мао затіває не стільки революцію, скільки цивілізаційну переплавку довжиною в десять років – перед розмахом експерименту тьмяніє радянський аналог, і поруч поставити можна хіба що нацистів з їхньою боротьбою з "дегенеративним мистецтвом". Зачепивши всі сфери життя, боротьба ведеться в основному проти ревізіонізму, тобто критичності до влади як такої, і під роздачу потрапляє не лише західна культура та її симпатики, а й культура традиційна (реформи театру тут промовисті), а отже, будь-який її носій.

Знищуючи широко витлумачену "опозицію", знищили культуру як таку. Хунвейбіни і цзаофани, що забивають пластиковими "Цитатниками" прямо на вулицях і розбирають Велику Китайську стіну для побудови свинарників – ось істинний символ епохи. Як і те, що тих же хунвейбінів у ті ж свинарники згодом і запроторять.

Наслідки. Справжні наслідки важко піддаються калькуляції: революція зачепила фактично кожного, а особливо – представників інтелігенції і митців усіх рангів і статусів у межах декількох поколінь: хтось загинув, когось репресували, хтось спромігся виїхати з країни, хтось почав творити "правильно". За середніми підрахунками, постраждало близько ста (!) мільйонів людей, близько мільйона – загинули. Безпосередні культурні втрати: тисячі (якщо не десятки тисяч) древньокитайських пам’ятників,  серед яких і рукописи, і книги, і картини, і цілі архітектурні ансамблі. Вщент було знищено спадок Тибету – чи не всі монастирі та храми. На початку 1980-х Комуністична партія Китаю засудила цей період як "смуту і загальнодержавне лихо".

ПЕРСОНАЛЬНІ ДЕМОНИ

Що - 56 витворів класичного європейського мистецтва

Де - головні картинні галереї Німеччини

Коли - 1977-2006 роки

Суть. Ганс-Йоахим Больман, певно, найвідоміший вандал-одинак за все ХХ століття: Бронюс Майгіс, який практично знищив "Данаю" Рембрандта, і Вільгельм фон Райк, який різав його ж "Нічна варта", і поруч не стоять. Він псував картини Клее і Лукаса Карнаха Старшого, Рубенса і Дроста, Дюрера і ван дер Гельста. Підпалив вівтар у Любеку. Географія його "подвигів" - від Гамбурга і Дортмунда до Дюссельдорфа, Гамельна і Мюнхена.

Больман із молодих років страждав серйозними психічними розладами, лікувався електрошоком, відбув лоботомію, а після трагічної загибелі дружини, з якою він свого часу і відвідував музеї, почав свою "кар’єру", купуючи кислоту в аптеках. Його тричі засуджували за ненависть до мистецтва, більш ніж 16 років він провів у психіатричних закладах, з яких періодично втікав, аби взятися за старе. Сумна іронія полягає в тому, що його лікували – і як думали, успішно – арт-терапією. Після виходу з лікарні, у 2006-му він поїхав до Амстердама і підпалив "Святкування з приводу підписання Мюнстерського договору" Гелста.

Наслідки. "Кислотний убивця" завдав збитків німецьким галереям на суму 140 мільйонів євро. Після останнього арешту в 2006 році та ув'язнення, що тривало два роки, він повернувся до Гамбурга і в січні 2009-го помер від раку у віці 72 років.

СУСІДИ – НАЙСТРАШНІШІ ВОРОГИ

Що - Національна бібліотека Боснії і Герцеговини

Де - Сараєво

Коли - 25 серпня 1992 року

Суть. 3 березня 1992 року Боснія і Герцеговина, де половина населення мусульмани, проголосила незалежність. Боснійські ж серби в умовах, коли розпалася три-етнічна коаліція, мали свої погляди на майбутнє країни. За допомогою Народної Югославської армії вони почали тривалу облогу Сараєва.  Саме під час цих подій і була зруйнована національна бібліотека – її буквально засипали фосфорними бомбами, при тому, що жодної військової доцільності не існувало – серби просто нищили водопровід.

Будівля-символ неймовірного змішення і переплетіння релігій і культур, манускрипти, писані латиною, арабською, персидською, давньоєврейською, турецькою і англійською (книгодрукування почалося в Боснії лише в 1866), багато книг на аламіхадо – вкрай рідкісному діалекті. Лексикографічні труди Любушека, архів поета Кранчевича – шість поверхів і два мільйони книг горіли три дні. За якийсь час до того було знищено Східний інститут – п’ять століть османського владарювання пішли з вогнем.

Наслідки. Всі фонди національної бібліотеки втрачено. Облога тривала рекордні півтори тисячі днів. Опісля будівлю дивом вдалося реставрувати, але в нормальному режимі вона почала функціонувати лише нещодавно. Під час тієї війни були знищені і частково спалені сотні університетських, монастирських, муніципальних і музейних бібліотек. Етнічний конфлікт як привід нищити культуру противника – так було свого часу на Шрі-Ланці (1981), в Індії (1984), в Лівані (2014), в Туреччині щодо вірменського спадку.  

Є тут і промінь світла: дорогоцінний манускрипт єврейської агади 14 століття, що її протягом ХХ століття переховували представники усіх національностей, змогли врятувати, помістивши "Вічну книгу" в броньований підземний сейф банку Боснії. Чи це крихка ілюзія можливості порозуміння, а чи привід для майбутніх конфліктів – нині незрозуміло.

ХТО ПЕРШИЙ?

Що  - мечеть Бабрі (Бабура)

Де - місто Айодх’я, штат Уттар-Прадеш, Індія

Коли - 6 грудня 1992 р., "чорна неділя"

Суть.  За легендою, на місці мечеті Бабрі стояв величний храм, в якому народився сам цар Рама, головний герой однієї з двох головних давньоіндійських книг - епосу "Рамаяна", і який було зруйновано після вторгнення Великих Моголів: ті начебто саме там звели мусульманську святиню на честь імператора Бобура. Після утворення Пакистану, в 1949 році відвідувати мечеть було заборонено і мусульманам, і індуїстам. Останнім, щоправда, в 1986 році таки дозволили служити в приміщенні.

Почалися заворушення, які через шість років і призвели до трагедії: 150-тисячний (!) натовп фанатиків-індуїстів, підбурюваний украй націоналістичною, а за стилем поведінки часто екстремістською "Індійською народною партією", зніс мечеть, за якісь години стер її з лиця землі.

Наслідки. Криваві сутички (як стало зрозуміло з часом - добре сплановані) охопили буквально всю Індію – Бомбей, Делі, Калькутту. Загинуло близько 2000 людей, здебільшого мусульмани, 15 тисяч було поранено. Конфесійно-етнічний конфлікт у країні вийшов на новий кривавий виток. У 2010-му суд постановив розділити мечеть – точніше, територію, де вона була – між індуїстами і мусульманами: першим – дві третини, другим – одну третину. Нині руїни, де ведуть розкопки, охороняє армія.

Про мечеть Бобура йдеться в романі Салмана Рушді "Флорентійська чаклунка".

РАКЕТАМИ ПО ПАМ’ЯТНИКАХ

Що - Баміанські статуї Будди

Де - Афганістан, Баміанська долина

Коли - березень 2001 року

Суть.  Статуї, що їх було збудовано – насправді, висічено в скелях, 37 і 55 метрів відповідно - протягом ІІІ-VI століть н.е. на великому торговому шляху через Гіндукуш, не були зруйновані ні в ХІ столітті, коли долину приєднали до мусульманської держави Газневідів, ані пізніше, коли долину спустошило військо Чингізхана. Проте їх зруйнували на початку століття XXI, коли таліби вирішили боротися з ідолопоклонством, зокрема, за допомогою артилерії, мін, вибухівки і ракет. Останніми знищено голову однієї з кам’яних статуй, які впали далеко не відразу.  

Наслідки. Від планів реставрації, що їх довго обговорювали, врешті відмовилися – реставрувати просто нема що. Щоправда, активно взялися за ще одну – і останню – велику Баміанську статую Будди, що лежить: розкопки почались у 2004 році.  Збережений живопис із печерних буддійських монастирів у долині, які тепер зараховані до світової спадщини ЮНЕСКО, консервують.

Талібів не підтримали, а подекуди й осудили навіть їхні нечисленні симпатики – Пакистан, Іран, Єгипет. І це ж був геть не одиничний випадок: у 1998-му вони ж розграбували величезну бібліотеку в Пулі-Хумрі. У 2003-му Рада Безпеки ООН визнала Талібан терористичною організацією. Багато хто вважає, що примарні надії на мир в Афганістані були остаточно втрачені разом із Баміанськими статуями.

БЛАГИМИ НАМІРАМИ

Що - фрески Бруно Шульца

Де - місто Дрогобич, нині Україна; з 1922-го по 1939 рік – перебувало у складі Польської держави

Коли - травень 2002 року

Суть. Без перебільшення геніальний польський письменник єврейського походження Бруно Шульц був, окрім усього, талановитим художником. Під час окупації Дрогобича він мешкав у гетто і заради виживання зголосився розписати дитячу кімнату в будинку гауптштарфюрера СС Фелікса Ландау. Робота була виконана – з’явилася велика кількість малюнків на казкову тему: гноми, принцеси, карети. У 1942 році Шульца застрелили на вулиці, велика частина його архіву була знищена, щось безслідно зникло.

Легендарні розписи на "віллі Ландау" також тривалий час вважалися втраченими назавжди, доки у 2002 році німецькі кінодокументалісти дивом їх не віднайшли. Поки відбувалися початкові реставраційні роботи і світ радів знахідці, сталося непоправне - відбувся "Шульцгейт": представники "Яд-Вашему", вважаючи Шульца винятково єврейським митцем, без жодних дозволів (про це не знали ні міська влада, ні "сильно здивований" пізніше президент Кучма) зрізали фрески зі стіни і потайки вивезли їх до Ізраїлю, заплативши хазяям будинку чи не сто доларів.    

Наслідки. Вже президент Ющенко домовився, що меморіальний комплекс "Яд-Вашем" - організація, яка серйозно скомпрометувала себе як установа, що дбає про пам'ять,  має право користуватися розписами протягом 20 років, потім вони мають повернутися в Україну.  Так чи інакше, можливість зафундувати міжнародний "Центр Шульца", де розміщувалися б  безпосередньо створені митцем роботи, назавше упущено. Україна через злочинне недбальство і культурну тупість "верхів" проґавила ще один безцінний мистецький скарб. І гіпотетичне повернення фресок, розміщення "шматків стіни" в якомусь із музеїв змінить небагато – "геній місця" "вілли Ландау" втрачено назавжди.

КОМУ ВІЙНА, А КОМУ...

Що - бібліотеки Іраку

Де - Багдад, Мосул, інші міста країни

Коли - квітень 2003 року

Фото: oi-archive.uchicago.edu

Суть. "Спадок, приречений ООН" - ці слова стосовно Іраку лунали часто. Вже після війни 1991 року справи з культурним надбанням у країні стали непростими – розквіт чорний ринок, західні колекціонери скуповували все, бо ж до того діяли серйозні заборони. А разом із війною 2003-го прийшла справжня катастрофа: США і Британія не ратифікували Гаазьку конвенцію з захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту - і вже в квітні починаються мародерства в музеях, втрачено тисячі глиняних табличок з бібліотеки Сипара, з яких лише десятки були вивченими, перекладеними й опублікованими.

Десятки тисяч історичних об’єктів опиняються закинутими, місто Ніппур і храм Еніла розграбовані. Але найбільші втрати спіткали Багдадську національну бібліотеку, в приміщенні якої був і Національний архів. Там нараховували два мільйони одиниць зберігання і 20 мільйонів архівних документів: найбільша в світі колекція арабських газет, документи османських правителів за чотири століття, давні, наріжні для цивілізації Сходу рукописи. Її було підпалено. Слідом було знищено бібліотеку Авкаф, де зберігалися рукописи, що їх із 1920-х років відбирали в мечетях Багдада, бібліотеку Байт Аль-Кіхма, бібліотеку Академії наук.       

Наслідки. Нині частину бібліотек відновлено – щось вдалося заховати і вивезти ще тоді, та більшість пішло в небуття безповоротно: національна бібліотека втратила чверть книжкових фондів і 95% рідкісних книг. І не так, зрештою, важливо, яка роль у тому була військ міжнародної коаліції, а яка місцевих мародерів, котрі скористалися хаосом, - ціла епоха в історії людства запала в безодню. Як сказав один журналіст, "для Іраку починається нульовий рік".   

ГУМАНІТАРНИЙ ЧОРНОБИЛЬ

Що - Бібліотека ІНІОН РАН

Де - Москва, Росія

Коли - 30 січня 2015 року

Фото: the-village.ru

Суть. Коли все російське суспільне повітря просякнуте сіркою, не дивно, що починають горіти бібліотеки. І не аж так необхідно знати причини: навмисний підпал заради ласого шматка території, новорічні петарди, а чи стара проводка. Коли тиск у суспільстві нездорово високий, тоді ламається найкрихкіше, найделікатніше – знання, наука, особливо – гуманітарна її сфера. В пожежі втрачено не лише безцінні надбання головної російської – "Александрійської" - бібліотеки-сховища, серед яких архівні матеріали, пов’язані зі сталінськими репресіями, рідкісні рукописи, каталоги, підшивки журналів – хоча й цього достатньо, аби зрозуміти масштаб трагедії.

На десятиліття стають недоступними книги з її фондів (розвезені в різні місця, заморожені заради порятунку від грибка, відправлені на реставрацію), безцінні перехресні каталоги, у вкрай скрутне становище потрапляє сам інститут наукової інформації з суспільних наук – осердя бібліотеки, невід’ємна її частина, унікальний культурний центр. Гальмується живий науковий процес.  

Наслідки. Будівля, шедевр радянського модернізму, вочевидь, не піддається реставрації. На сьогодні повністю знищеними вогнем вважають п’ять із половиною мільйонів екземплярів, від 15 до 30% фондів - втрачені "з кінцями": дублікатів немає, а оцифровано було всього лишень сім тисяч книг, 0,1 від загальної кількості. Одна з трьох найбільших бібліотечних пожеж, що були в Росії за час її існування. Подія, що стала зловісною емблемою хворого російського сьогодення, – книги палають.

КОЛИСКА ЛЮДСТВА, ЯКОЇ БІЛЬШЕ НЕМАЄ

Що - давнє місто Німруд

Де - Північ Іраку, колись Месопотамія

Коли - 4-5 березня 2015 року

Суть.  Заснований у 13 ст. до н. е, Німруд колись був знищений мідійцями і халдеями, а на початку цього березня – бойовиками самопроголошеної "Ісламської держави". Безцінні руїни, лише частину яких було відправлено до музеїв, бульдозерами зрівняли з землею, щось паралельно прихопивши з собою, – на підтримку нелегального терористичного існування. У лютому ці ж екстремісти підірвали центральну бібліотеку Мосулу, влаштувавши вогнище зі стародавніх рукописів, трохи згодом вони кувалдами потрощили низку експонатів міського музею – відеоролик облетів увесь інтернет.

На цьому "цепні пси" ісламу, яких засуджують навіть їхні єдиновірці, не заспокоїлись, і 7 березня було стерто на порох руїни міста Хатра, що входило до Парфянського царства, а 8 березня частково пограбовано, а частково і зруйновано ще одне ассирійське місто – Дур-Шаррукін. Свої набіги бойовики ІГІЛ почали ще в 2014-му на території Сирії і північного Іраку, сплюндрувавши близько тридцяти релігійних будівель, що становили безсумнівну культурну цінність.

Наслідки. Німруд – та й, певно, Хатру - знищено вщент, про відбудову (чого, феноменально важливих руїн?) навіть не йдеться. Одні з найбільших законсервованих руїн близького Сходу втрачені назавжди. ІДІЛ, визнана і засуджена усім світом терористична ісламістська організація-держава, продовжує своє існування. В Україні це відгукується нині особливо гостро: у нас на Сході є схожа "ІДІЛ", і хоч свого Німруда ми там не маємо, але суті це не змінює: терористи - вони скрізь терористи.