Ці усунення пам’ятників вождя викликали протести. Протестують люди, які мають особливу прив’язаність до Леніна через політичні переконання. Протестують митці, які вважають, що будь-який по-мистецьки виконаний пам’ятник треба зберігати і шанувати. Протестують громадяни, головно старшого віку, для яких Ленін − це своєрідна релігійна постать.
Оскільки вже понад 20 років тому Україна перестала бути комуністичним енклавом, пам’ятники Ілліча вже не повинні мати місця в наших містах і селах. Пригадую, як у 1956 році Микита Хрущов на ХХ З’їзді КПРС викрив Йосифа Сталіна. Генсек Вальтер Улбрихт, повернувшись зі З’їзду до Східної Німеччини, вчинив дуже мудро. Зникло все, що могло стосуватися Сталіна: пам’ятники, портрети, назви вулиць і т. п. Дискусій і протестів не було. Комуністичне ідолопоклонство треба виривати з корінням. Однак там, де це справді потрібно для "душевної рівноваги" старшого покоління, можна хоча б ще на деякий час залишити їм їхнього божка, але зробити його таким непримітним, щоб він не псував душі молодшого і наступних поколінь.Нам треба подумати і зрозуміти, що само по собі усунення пам’ятників чи інших форм "почитання" не оздоровлює народ, а може навіть створити духовну порожнечу. Псевдорелігію треба замінити правдивою релігією, почитанням єдиного Бога – Творця і Отця.Кажу це, бо в Україні політизацію церковного життя часто плутають зі справжнім та щирим релігійним служінням народові, до якого покликав Церкву її Божественний Засновник. Ми переживали і все ще переживаємо критичні для справжньої церковності часи. Дай Боже, щоб отой гіркий досвід став для нас спасенною наукою.
Любомир, Архиєпископ-емерит
Немає коментарів:
Дописати коментар