...про легендарного гетьмана ....продовження....

Діставши від Меншікова вістку, що Гетьман «совершенно измЂнил», Петро, який був тоді коло Новгорода-Сіверського, видав 27 жовтня маніфест до українського народу, в якому сповіщав, що «Гетман Мазепа безвЂстно пропал, и сумнЂваемся мы того для, не по факціям ли каким непріятелским». Цар наказував генеральній старшині, полковникам і «протчим» негайно з’явитися до нього «для совЂтов», а «буде он, Гетман, конечную невЂрность явил, то и для обранія новаго гетмана». Наступного дня, коли ситуація стала цілком ясною, Петро новим маніфестом сповіщав український народ про те, що Мазепа«измЂнил и переЂхал к непріятелю нашему королю швецкому, по договору с ним и Лещинским... дабы co общаго согласія с ними Малоросійскую землю поработить попрежнему под владЂніе полское и церкви Божій и святые монастыри отдать во унію». Як «государь и оборонитель Малоросійского краю», цар наказував «для лучшаго упрежденія всякого зла и возмущенія в Малоросійском народЂ от него, бывшаго гетмана», щоб «вся старшина генералная и полковая съЂзжалась немедленно в город Глухов для обранія по правам и волностям своим волными голосами новаго гетмана». 

Але Москва не обмежилася лише пропаґандою. Цар наказав Меншікову захопити гетьманську столицю Батурин, де була головна українська артилерія («пушечной великой снаряд») із запасами пороху та набоїв, склади харчів і генеральний скарб та архіви українського уряду.

Від’їжджаючи з Батурина до шведського короля, Мазепа доручив оборону своєї резиденції сердюцькому полковникові Дмитрові Чечелю , осаулові Генеральної Артилерії Фрідріхові Кеніґсеку  і батуринському сотникові Дмитру Нестеренкові . У Батурині стояли чотири сердюцькі полки (Чечеля, Покотила  Дениса і Максима), а також частини козацьких полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького, разом понад 3 000 чол. Залозі було наказано боронити фортецю від москалів і триматися там до повернення Гетьмана зі шведським військом.

Наказ Гетьмана був виконаний. Ні намови Меншікова й князя Д. Ґоліцина, які підійшли до Батурина з 10-тисячним військом, ні письмовий царський наказ Чечелеві (датований 29 жовтня), ні слабкість батуринських укріплень , ні стара незгода між козаками й сердюками не вплинули на оборонців міста. Всі вони, «как старшина, так и товарыщство, единогласно отвЂщали» московським воєначальникам, «что без нового гетмана нас (москалів) в город не впустят, а гетмана де надлежит им выбирать общими голосами. И пока де швед из здЂшних рубежей не выступит, по то время и гетмана им обирать невозможно» (лист Меншікова до Петра І з 31 жовтня 1708 р.). Меншіков писав цареві, що «ни малой склонности к добру в них (батуринців) не является, и так говорят, что хотят до послЂдняго человЂка держатца» (31.Х.1708 p.).

1 листопада вранці розпочалися воєнні дії. Батуринці «начали по нас (московське військо) стрЂлять ис пушек... и посад кругом города зажгли». На нову пропозицію здатися, батуринці відповіли Меншікову: «мы де всЂ здЂсь помрем, а президіума (московської залоги) в город не пустим» (лист Меншікова до царя з 1 листопада 1708 р.). Вночі проти 2 листопада московське військо пішло в наступ і після двогодинного бою, завдяки допомозі деяких зрадників (зокрема прилуцького полкового обозного Івана Носа ), оволоділо Батурином. 2 листопада «о 2 часу пополуночи» Меншіков сповіщав царя, «что мы сего числа о шти часах пополунчи здЂшную фартецію з двух сторон штурмовали и... по двучасном огню, оную взяли».

Почалася Батуринська трагедія. Столиця Гетьманщини, з усіма державними установами, з палацом Гетьмана й церквами які він збудував, з так близькою Мазепиному серцю бібліотекою і збіркою зброї, що їй рівну не легко було знайти в цілій Европі  з усім тим, що за двадцять літ свого панування зібрав там великий державний і культурний діяч України, стала жертвою вогню й московського варварства. Сучасні джерела одностайно свідчать про тотальне знищення міста та його людности. Про це оповідають шведські учасники походу, які бачили на власні очі згарища Батурина. Про це повідомляли свої уряди чужоземні дипломати в Москві. Прусський посол Кайзерлінґ писав своєму королеві 28 (17) листопада 1708 р., що Меншіков у Батурині «alles massacriret... das Schloss und die Stadt geplündert mid nachmahls eingeäschert worden». Це ж стверджує й англійський посол Вітворт. Це визнають і російські джерела. Новгородський (III) літопис, докладно описуючи події на Україні 1708-1709 рр., каже, що «великій государь (Петро І)... град его (Мазепи) столный (Батурин) разори до основанія и вся люди посЂче».

Страшну картину батуринської руйнації малює український сучасник подій (Лизогубівський літопис): «Много там (у Батурині) людей пропало от меча, понеже збЂг был от всЂх сел... Много ж на СеймЂпотонуло людей, утекаючи чрез лед еще некрЂпкій; много и погорЂло, крившихся по хоромах, в ліохах, в погребах, в ямах, где паче подушилися, а на хоромах погорЂли, ибо хотя и вытрубленіе було — престать от кровопролитія, однак выходящих от покрытія войско заюшеное, а паче рядовые солдаты, понапившися, кололи людей и рубали, а для того боячися, прочіе в скрытых мЂстах сидЂли, аж когда огонь обойшол весь город, и скрытые пострадали. Мало однак от огня спаслося и только одна хатка, под самою стЂною вала стоячая, уцЂлЂла, нЂякогось старушка»

Коли 8 листопада Мазепа й шведи побачили руїни і згарища Батурина, ще «крови людской в мЂстЂ и на предмЂстью было полно калюжами» (Чернігівський літопис). «Ревно плакал по БатуринЂ Мазепа», який сказав Орликові: «Теперь все пойдет иначе: Украина, устрашенная судьбою Батурина, будет бояться держаться c нами за одно» (лист Орлика до Яворського).

Батурин був знищений на виразний наказ Петра: «А Батурин в знак измЂнникам (понеже боронились) другим на приклад зжечь весь» (лист до Меншікова з 5 листопада 1708 р.) . Тільки недобитки батуринської людности могли врятуватися втечею, а дехто потрапив до московського полону на довгі роки. Недарма цар загрожував іншим українським містам долею Батурина на випадок їх непослуху Москві 

Вся генеральна артилерія (70 гармат), військові запаси, чималий скарб (державний і гетьманський), державні клейноди  та архівидісталися переможцям. «Артилерію, сколко могли взять, везем c собою, — писав Меншіков Петрові з Конотопа 3 листопада, — а протчую тяшкую, а имянно нЂсколко самых болших пушек, розорвали» 

Керманичі оборони Батурина стали жертвами московської помсти. Чечель, Нестеренко та інші українські старшини були страчені в Глухові. Важкопоранений Кеніґсек помер у дорозі, й кара була виконана на його труні 

Трагічна доля Батурина була великим ударом для української справи. Шведський учасник походу 1708-1709 рр. полковник граф Ілленштієрна писав: «Мордування, яке тут (у Батурині) було вчинене, навело такий терор на цілу країну, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильности до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домах, але й переважаюча кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди в усіх наших пізніших акціях».

Протягом наступних місяців на Україні відбувалися численні слідства й жорстокі кари над усіма, хто був причетний або тільки запідозрений у причетності до справи Мазепи. Це мало місце скрізь, де була московська влада (зокрема в Києві), але особливо страшну пам’ять, яка була жива ще в добу «Історії Русів»(перша чверть XIX ст.), залишила по собі діяльність слідчої канцелярії в Лебедині (на Слобожанщині, недалеко від границі Гетьманщини). Там була тоді царська головна квартира й було зосереджено більшість слідчих справ, що провадилися з особливою ретельністю й жорстокими тортурами.