середу, 26 квітня 2017 р.

Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.

Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов"їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Ліна Костенко.

пʼятницю, 21 квітня 2017 р.

Чорні запорожці наводили жах і на більшовиків, і на білогвардійців. З’являлися вони несподіванно, були жорстокими до ворогів, ніколи не здавалися в полон і вирізнялися високим ступенем націоналізму та надзвичайною хоробрістю. У переважній більшості це були природжені козаки-рубаки чи кавалеристи старої армії, яким протистояти в кінному бою було вкрай важко.
За всіма байками, якими “Червоні” і “Білі”, навіть через багато років після війни, лякали дітей, стояла цілком реальна частина армії УНР – кінний полк Чорних запорожців, який за різними оцінками, мав 300-400 шабель, 200-400 багнетів і польову батарею. Майже вся зброя була здобута в боях.
Початком полку Чорних запорожців став Окремий запорізький загін, сформований у лютому 1918 року із захисників Києва. У керованому підполковником Петром Болбочаном 2-му пішому курені (батальйоні) з’явилася команда з 50 кінних розвідників. Очолив її військовий урядовець Іван Благо. Після звільнення Києва і Полтави до Запорізького загону повалили добровольці, і вже невдовзі загін перетворився на бригаду, а відтак – на дивізію. В Полтаві розвідницька команда 2-го Запорізького пішого полку розгорнутого з 2-го куреня, значно поповнилася людьми і була перетворена на кінну сотню. Урядовець Благо передав командування сотнею кадровому військовому-кавалеристу сотникові Миколі Римському-Корсакову.Чорні запорожці отримали ще одне своє найменування – чорношличники – від того, що вся їхня форма, включаючи довгий шлик на шапці, була чорною. Вони носили чорні короткі жупани, чорні галіфе, на їхньому чорному прапорі був череп і гасло «Україна або смерть!».
 Один тільки зовнішній вигляд чорних запорожців наганяв на ворогів страх. Форма чорношличників була ефективною психологічною зброєю.

Ще взимку 1917-1918 років "чорношличники" носили одноманітне "історичне" обмундирування в чорно-сірих тонах і невеликі хутряні шапки з кокардами "частин смерті" у вигляді "Адамової голови" і з дуже довгими чорними шликами. При гетьмані вони були переодягнені в стандартну уніформу. А  сама поява чорної  форми викликана причинами досить побутовими. У 1919 році чорношличники відбили у Махно Лозову і взяли хороший «урожай» – два вагони сірого і чорного сукна й три вагони цукру. Значковий Петро Дяченко в Кременчуці замовив кравцям повні комплекти уніформи з сукна, а розплатився за роботу цукром. Отаман Болбочан, який приїхав на армійський огляд, був вражений зовнішнім виглядом чорношличників, сказав навіть, що «царська гвардія не виглядала краще». Також Болбочан дозволив носити його ім'я. Так чорношличники отримали ще одну свою назву – "болбочановці".
 Чорні запорожці майже не брали полонених. Тих, хто міг їм стати в нагоді, «засилали» в пластунський загін. При тій бойовій стратегії, якої дотримувалися вони, вижити в пластунському загоні могла тільки дуже підготовлена людина, але в пластуни до чорношличників йшли добровільно – служити в цьому полку було почесно, про доблесть і сміливість чорношличників ходили легенди.Показова історія про те, наскільки боялися чорних запорожців, сталася в 1919 році, коли полк повертався до української армії. Щоб пройти до своїх, потрібно було зупинятися на території, зайнятій румунами. Румуни не продавали українцям продукти і вимагали роззброєння. У підсумку, ними були роззброєні майже всі полки української армії. Всі, крім одного – чорношликівців. Вони просто не стали роззброюватися.

Вони були чорношличниками:
Дмитро Ґонта– видатний бандурист, відомий концертами в Польщі, Німеччині та США. В минулому –командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців.
Лавро Кемпе– австрійський, згодом канадський актор та режисер. В минулому – козак полку Чорних запорожців.
Карліс Броже– офіцер латвійської поліції, керівник дільниці. В минулому – командир 2-го куреня, заступник і т. в. о. командира полку Чорних запорожців.
Петро Дяченко– командир полку Чорних запорожців. Потім – майор Війська Польського. Пізніше – командир протитанкової бригади «Вільна Україна» у складі Вермахту.
Артюшенко Юрій– громадсько-політичний діяч, журналіст, заступник голови Українського національного об'єднання, редактор «Українського вісника». В минулому – хорунжий полку Чорних запорожців.