Літописи про Україну
































1. Повчання Володимира Мономаха

2.Повість минулих літ
  
ПЕРЕКЛАД "ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ"
Початок - 954рік - сторінка 1
955рік - 1023рік - сторінка 2
1024рік - 1093рік - сторінка 3
1094рік - 1117рік - сторінка 4
 «ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ» — визначна пам’ятка історіографії і л-ри Київ. Русі, літописне зведення, складене у Києві на поч. 12 ст. Оригінал втрачений, збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на поч. 15 ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «П. в. л.»: 1-а — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. 11 ст. з доведенням розповіді до 1113; 2-а — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; 3-я виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «П. в. л.» — перша у Київ. Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію сх. слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’ян. писемності, відбиває настрої різних сусп. верств. Записи подаються порічно. Використані перекази, оповідання, повісті, легенди.
      Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов’ян. елементів. Стиль лаконічний, місцями урочистий. «П. в. л.» наклала відбиток на все наступне літописання сх. слов’ян. Рукопис 2-ї редакції «П. в. л.» зберігається у Рос. нац. б-ці (С.-Петербург). Вільний переклад пам’ятки сучас. укр. мовою здійснили В. Близнець, Л. Махновець, В. Яременко.

3. Краткое описание Малоросии 

4.Хмельницький літопис

5.Літопис Самовидця

Літопис Самовидця

Літопис Самовидця
Літопис Самовидця
Вступ
Передмова












Коментарі 

Словник 

Бібліографія 




Сторінка 1
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Видавництво: Видавництво "Наукова думка"
Упорядники: Дзира Я. І.
Жанр: iсторичне дослiдження
Рік випуску: 1971
Кількість сторінок: 208
Формат: .pdf
Розмір: 10,3 мб.


Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів, викладачів та студентів вузів, учителів і широке коло читачів.

Завантажити книгу
Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи 17 століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького.

Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. Це стало можливе після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушку-Романовського. У 1920-их pp. низка авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблин і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшли висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін.

Ориґінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька колій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзира Я.) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» (1972).

Немає коментарів:

Дописати коментар