середа, 30 вересня 2015 р.

Совет Федерации разрешил использовать ВС РФ за рубежом! Борьба "Русского мира" с миром продолжается ...

У РФ раздвоение личности. То она преемница СССР, основанного революционерами 1917 года, то преемница империи, которую разрушили революционеры.

Обама - Путлеру:

-Что делают ваши военные у сирийцев?
-Спасают от хунты русскоговорящих УСИРИЙСКИХ тигров!!!

View image on Twitter

.....Чонгар..- Бандера чергує - військові можуть відпочити...

бандера

Сьогодні - Всеукраїнський день бібліотек.


“ Заняття з книгами – юність живлять, старість звеселяють, щастя прикрашають, в нещасті дають сховище і розраду, вдома утішають, поза домом не заважають...” (Цицерон)
“Хороша книга – часто кращий пам`ятник життя, сховище найкращих почуттів, на які це життя було здатне”. (Смайле)
“Хороша книга – ніби бесіда з розумною людиною. Читач одержує від неї знання і узагальнення дійсності, здатність розуміти життя”.
(О. Толстой)
“Читання возвеличує душу”. (Вольтер)

вівторок, 29 вересня 2015 р.

Воля або смерть !


"…4 года эти рыцари лесов не давали возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной части территории Украины, лишь к концу 1922 года ПП ГПУ на Правобережье и местным органам удалось удачно разработать и разгромить бандитское гнездо этих атаманов…"
( більшовики про повстанців)
Однією з найвідоміших та найдраматичніших сторінок в історії боротьби за Україну є діяльність повстанців Холодного Яру на Черкащині. Вони протягом чотирьох років вели відчайдушну боротьбу з більшовиками.
В таких умовах більшовицькі розвідувальні підрозділи розколювали повстанський рух зсередини. Чекістам вдалося завербувати деяких учасників руху, організувати та провести облік повстанців
Осінь . Вересень1920.
"На станції Бобринська висіли з потягів червоні частини, в кількости до півтори тисячі чоловік, і вирушили пішим порядком в нашому напрямку. Кінноти мають не більше п’ятидесяти чоловік. У складі тих частин — самі москалі"
(Ю. Горліс-Горський. Холодний Яр. Ч. 2. — Л.: "Дешева книжка", 1937. — С. 60, 66.)
Так починалась каральна експедиція проти останньої фортеці українського повстанського руху.
18 вересня 1920 .
Іван Куров ,27-річний колишній штабс-капітан російської армії з досвідом участі в бойових діях під час Першої світової та Громадянської воєн, отримав доручення очолити групу військ ВОХР Бобринського району з 5-го, 6-го (яким він командував) та 217-го окремих батальйонів, що входили тоді до складу бригади, а також певної частини Петроградського батальйону і 35-го батальйону залізничної охорони вирушити з Кам’янки та зайняти послідовно Грушківку, Головківку, Медведівку, дійшовши ж до Холодного Яру й "обратить самое серьезное внимание на ликвидацию банды".
Куров з двома батальйонами, що налічували 450 штиків і 8 кулеметів, а також ротою чигиринського повітового воєнкома, розпочав наступ на Мельники від зайнятої ними Головківки о 16-й годині 20 вересня і взяв село після бою, котрий тривав більше двох годин.
Потім він атакував пагорби, з яких повстанці боронили монастир, і власне "хорошо укрепленный форт", увірвавшись туди вже о 22-й годині про що він у донесенні й напише : "Таковой крепости за шесть лет войны не видел <…> Был встречен порядочным огнем".
Більшови відступили...
Тоді розробили підступну операцію проти Незламних.
29 вересня 1922 року
Чекістським агентом були поширені відомості щодо підготовки загального повстання та необхідності провести з’їзд отаманів для координації спільних дій. Він мав відбутися у Звенигородці. У наказі № 10, в якому повідомлялось про проведення збору, містилась інформація про те, що на зборі має бути присутній генерал Андрій Гулий-Гуленко, який на той час вже був заарештований.
В жовтні операція "Заповіт" була перейменована. Її назвали відверто глузливо – "Щирие". Протягом року було затримано під тисячу осіб. Провідників відправили до Києва, "до діда Лук’яна", тобто до відомої і чинної дотепер в'язниці.
В пастку потрапили отамани Ларіон Загородній, Денис Гупало, Мефодій Голик-Залізняк та їхні охоронці.
Деякі отамани, поклавшись на інтуїцію, вирішили не брати участі в заході. Це був Чорний Ворон, Ґонта (Іван Лютий-Лютенко) та деякі інші. Тих, хто взяв участь, заарештували та, привізши до Києва, помістили до Лук’янівської в’язниці.
16 січня 1923 року було закінчене слідство у цій справі.аарештованими були не тільки холодноярці. Серед в’язнів були учасники повстанського руху з Катеринославщини та Півдня України. 2 лютого 1923 року у справі № 446/7971 було винесено вирок Ларіону Завгородньому, отаманам Мефодію Голику-Залізняку та Денису Гупалу, полковнику Костянтину Здобудь-Волі, козакам Олексію Добровольському, Юрію Дроботківському, Тимофію Компанійцю, Івану Ляшенку, Василю Ткаченку, члену Холодноярського повстанкому Григорію Яковенку. Засуджені до смерті були й холодноярський отаман Сергій Захаров та отаман Київщини Іван Гайовий-Грисюк. Лише Леоніду Мушкету дали 10 років таборів.
Як не дивно, отаманів Холодного Яру та їхніх козаків утримували разом. Мабуть далося взнаки переповнення Лук’янівки. Адже під час будівництва вона була розрахована на 550 осіб, а на 1923 р. тут перебувало значно більше в’язнів. Їх розмістили у камері смертників № 1 Тюрподу (тюремний підвідділ). На прогулянки не виводили, двері камери відчиняли лише, щоб подати їжу .
В обвинувальному висновку холодноярських отаманів звинувачено в організації та участі у збройному повстанні проти Радянської влади, а також у "грабежах, налетах, остановках поездов, разграблениях советских хозяйств, сахзаводов, ссыппунктов, массовых зверствах, убийствах советских и партийных работников".Чотири отамани і ще 5 старшин і козаків, визнали себе винними. Відмовився це зробити лише один – кубанець, полковник Здобудь-Воля (справжнє ім’я – Кость Блоха).
За кілька годин їм усім присудили смертну кару, лише одному – інженеру Леоніду Мушкету – 10 років таборів. Амністію, яку було оголошено до 5-річчя Жовтневої революції, до засуджених не застосували.
В’язні з такою смертю миритись не стали. Померти отамани вирішили не просто так, а з музикою... Ранком 6 лютого вони напали на охоронця Лук’янівки, заволоділи його револьвером, потім озброїлись гвинтівками караулу, випустили в’язнів і спробували влаштувати втечу.
9 лютого 1923 року о 8 год. 30 хв. в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, де утримувалися чотирнадцять холодноярців, засуджених до розстрілу, охоронець подав до їхньої камери окріп для чаю. Повстанці вихопили посудину і облили червоноармійця кип’ятком. Заволодівши револьвером, покинули камеру і захопили канцелярію, де була зброя. Але постріл начальника варти підняв загальну тривогу у тюрмі. Виходи було блоковано. Повстанці повернулися на поверх і почали стріляти із вікон.Сили були нерівні – повстання захлинулося в крові, було вбито 38 осіб, серед яких – п’ятеро отаманів і двоє галичан-січових стрільців.
Ларіон Загородній загинув смертю героя, а з ним ще 38 отаманів-холодноярців в Лук’янівській тюрмі в Києві. Чотири години тривав нерівний бій, а коли стало зрозуміло, що в живих залишитися не можливо і закінчуються набої, мужні борці за волю залишивши по одному набою, по команді вбили один одного. Юрій Горліс-Горський написав про це останнє прощання побратимів у «Холодному Ярі»:
«Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Шістнадцять тіл впало на підлогу».Цікавою є довідка про подальші долі героїв книги. Практично всі згадувані в книзі повстанці були розстріляні в 20-х роках. Тільки генералові Андрієві Гулому-Гуленкові, якому чомусь не дали вищу міру, а лише 10 років, дивом вдалося втекти і перейти польський кордон.
За однією з версій, контррозвідка УНР не повірила легенді і його ліквідували як більшовицького агента. Практично всі чекісти, задіяні в операції, долі яких відомі, були знищені своїми ж товаришами по партії та спецслужбі під час великої чистки кінця 1930-х років.
Місце поховання холодноярців не відомо. Горліс-Горський писав, що ГПУ закопувало закатованих на Лисій горі й на Собачій тропі. З першою більш-менш зрозуміло. Гора біля метро Видубичі і зараз нагадує велику братську могилу або поховальний курган. Інша ситуація з Собачою тропою або «Собачкою». Колись це був найкоротший шлях від Києво-Печерського монастиря до Бессарабки. Назва відповідала дійсності: це була стежка серед глибоких ярів. Крім того, пізно ввечері ходити там не рекомендувалося. Сучасна «Собачка» – це частина вулиці Мечнікова від Бессарабки до метро Кловської, де вона переходить у крутий Печерський узвіз.
Ларіон Загородній загинув коли йому було всього 25 років, але як треба було любити Україну, щоб віддати за неї життя у такому молодому віці. Яка велика свідомість була в наших земляків, що добровільно ставали до боротьби за волю рідної землі, які вже тоді розуміли можливі наслідки більшовицької навали на наш край.
Імена загиблих героїв: Добелас-Панок Едуард Юрійович, Пичкулич Петро Петрович, Жуковський Семен Іванович, Пашков Павло Іванович, Заєць Іван Никифорович, Гуменюк Йосип Павлович, Ранцев Григорій Маркович, Левицький Іван Іванович, Захаров Сергій Сергійович, Левицький Федір Іванович, Татищев Сергій Павлович, Мельник Іван Васильович, Данилевич Семен Захарович, Листопад Ілля Трохимович, Красниченко Григорій Харитонович, Ножин Михайло Андрійович, Петренко Дмитро Йосипович, Пєвнєв (Півнів?) Григорій Харитонович, Якубовський Михайло Іванович, Петриківський Микола Адамович, Погуляшенко Петро Ілліч, Калитюк-Гейша Григорій Костянтинович, Загородній Ларіон Захарович, Голик-Залізняк Мефодій Фокович, Компанієць Тимофій Архипович, Добровольський Олексій Трохимович, Здобудь-Воля Костянтин Якович, Цап Василь Дмитрович, Опока Микола Іванович, Турок Михайло Степанович, Гайовий-Грисюк Іван, Дроботковський Юрій Володимирович, Ляшенко Іван Якович, Черкас Корній Тимофійович, Куниця Михайло Антонович, Гупало Денис Мусійович, Олійник Григорій, Куценко.

...останнє рандеву у Америці...

Putin-idet-va-bank.-Razryiv-diplomaticheskih-otnosheniy-s-Obamoy.3
...більше ніколи не буде запрошений ... все ..розмова з ним - лише в ультимативній   формі...

понеділок, 28 вересня 2015 р.

...Нью-Йорк "вітає"...

...біполярність...

.....слухала виступ й Обами ,й путіна...
...один про мир ,інший "... ми вам покажем кузькіну мать "...
..один про цілісність України , інший :"..не ображайте донецьких.."
...один про сірійських бойовиків ,інший:"..це не бойовики , а влада"...
....після виступу Обами - оплески ,після виступу Пу- головуючий не може заспокоїти присутніх...
це навіть не " ліво - право"...це розум й дурість..

...острівні скрепи..


"Нам не страшна блокада!" -
такими плакатами в Крыму завешивают пустые полки магазинов.

...зустріч в ООН пугала з країни вічно голодних ведмедів.....

View image on Twitter

28 вересня -Міжнародний день права знати September 28 -International Right to Know Day

неділя, 27 вересня 2015 р.

Шановні 11 - класники !!!

Міф про те, як "4 липня [1942] радянські війська залишили Севастополь"
Про героїчну другу - 1941-1942 рр. - оборону Севастополя, яка, як наголошує "Советская военная энциклопедия" (1979, т. 7, с. 283), "була взірцем масового героїзму та самопожертви радянських військ", написано, певно, не одну сотню книг. Та чи все нам відомо про цю справді героїчну епопею? "Оборона Севастополя продовжувалася 250 днів. Скувавши значні сили німецько-румунських військ, захисники Севастополя зламали плани гітлерівського командування… У боротьбі за Севастополь ворог втратив до 300 тис. убитими та пораненими" - стисло інформує словник-довідник "Великая Отечественная война" (1985, с. 392). А що було на 251 день? Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"
Після узвичаєних - і цілком заслужених! - дифірамбів на адресу героїчних захисників ("після дев'яти місяців облоги, багатоденних і запеклих боїв, у яких радянські моряки, бійці сухопутних військ зажили безсмертної слави") ще лаконічніше описує у своїх "Воспоминаниях" останню сторінку героїчної оборони маршал Жуков (1971, с. 366): "4 липня [1942]… Севастополь був залишений нашими військами". Чи маємо це розуміти так, що наші війська були виведені з міста? Однак Георгій Костянтинович чомусь не уточнює, як саме захисники залишили Севастополь. Це тим паче важливо було б почути із вуст такого об'єктивного автора, оскільки різні джерела дають неоднакову інформацію щодо цього . Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"
Так, "Українська Радянська Енциклопедія" (1963, т. 13, с. 17) майже буквально повторює наведену вже фразу маршала Жукова (хронологічно точніше, мабуть, сказати, що то Георгій Костянтинович використав фразу, наведену "УРЕ"): "4 липня радянські війська залишили місто" . А у згаданому вже 7 томі військової енциклопедії читаємо: "Увечері 30 червня, коли скінчилися останні боєприпаси, продовольство, питна вода, залишки військ СОРу (Севастопольський оборонний район. - М.Л.) за наказом Ставки ВГК почали відходити з Севастополя до бухт Стрілецької, Камишової, Козачої та на мис Херсонес, де до 4 липня продовжували героїчну боротьбу, в окремих місцях вона завершилася тільки 9 липня (див. "Херсонес"). Частина захисників була евакуйована…" Та вже у томі восьмому (Советская военная.., 1979, с. 369), у статті "Херсонес" читаємо дещо інше: "На завершальному етапі оборони Севастополя залишки військ Севастопольського оборонного р-ну з боями відійшли на Херсонес. Частина з них до 4 липня була евакуйована. Бійці та командири, що залишилися, продовжували оборонятися до останнього. Коли скінчилися боєприпаси і вичерпалися запаси продовольства та питної води, вони стали пробиватися у гори до партизанів…" 
А ось як повідомляло про це "Совинформбюро" 4 липня 1942 р. (Героическая оборона.., 1946, с. 263): "За наказом Верховного Командування Червоної Армії 3 липня радянські війська залишили місто Севастополь…" Далі наводились дані щодо втрат німецьких та радянських військ при обороні Севастополя: "Тільки за останні 25 днів штурму Севастопольської оборони… німці втратили під Севастополем до 150 000 солдатів та офіцерів, з них не менше 60 000 убитими, понад 250 танків, до 250 гармат,.. збито понад 300 німецьких літаків. За всі 8 місяців оборони Севастополя ворог втратив до 300 000 своїх солдатів убитими й пораненими…" Приблизно за цей самий період, з 7 червня по 3 липня, "радянські війська втратили 11 385 вояків убитими, 21 099 пораненими, 8300 без вісті пропалими, 30 танків, 300 гармат, 77 літаків". Але завершилося це повідомлення явною, просто таки фантастичною брехнею: "Бійці, командири та поранені з Севастополя евакуйовані"… 
І вже зовсім по-партійному дезінформував К. Осипов у збірнику "Города герои", виданому у 1943 р. (там же, с. 275): "30 червня розпочалася евакуація гарнізону… До ранку 2 липня головні наші сили були планомірно евакуйовані . Частини прикриття стійко стримували ворога, виконуючи отриманий ними наказ: "Триматися до останнього…" Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"
Але, можливо, то такий стиль викладу відомого своєю суворістю воєначальника? Не схоже, бо в численних місцях своїх спогадів Г. Жуков детально інформує читачів про свої розмови з командирами різного рангу, партійними діячами, звичайно ж, із самим Верховним, ба, навіть із шофером чи бабусею, що порпалася на згарищі. А тут - наче заціпило… Схоже, "за кадром" спогадів свідомо було залишено те, про що знаменитому полководцю, як і, скажімо, керівникові героїчної оборони "адміралові Октябрському не хотілося говорити". Щодо адмірала, то йдеться про найтрагічніші останні дні оборони, бо тоді, - зазначає сучасний дослідник севастопольської трагедії О. Кулик (1996), "захисників Севастополя не лише покинули напризволяще, але й обдурили"; при цьому, додає він, командування, "включаючи й самого Октябрського", запевнило захисників, що вони "обов'язково будуть вивезені на Велику землю". 

В той же час, 30 червня 1942 р. о 9 год. 50 хв., адмірал П. Октябрський телеграфує в Ставку: "…війська, що залишились, дуже втомилися… хоча більшість продовжує героїчно битися. Противник різко збільшив натиск авіації, танків. Враховуючи сильне послаблення вогневої міці, слід вважати, що в такому стані ми протримаємось максимум 2-3 дні. Виходячи з конкретних обставин, прошу Вас дозволити мені в ніч з 30 червня на 1 липня вивезти літаками 200-300 чоловік відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова", - розповідає учасник оборони, колишній комендант берегової оборони генерал П. Моргунов (1979, с. 440). Важко сказати, чи мав адмірал якісь підстави знехтувати неписаною флотською традицією, яка однозначно визначає порядок залишення потопаючого корабля його командиром, однак певен, що цим вчинком він не надто зажив собі слави чи додав самоповаги. Відповідь не забарилася: увечері того ж дня, "близько 19 год. Військова рада флоту отримала відповідь наркома Кузнецова з дозволом Ставки евакуації на Кавказ" (там же, с. 446). Конкретний текст цієї відповіді наводить доктор історичних наук, автор документального дослідження героїчної оборони Г. Ванєєв (1995, с. 233): "Евакуація відповідальних працівників і ваш від'їзд на Кавказ Ставкою дозволені. Кузнецов." (РГАВМФ. - Ф. 10, д. 1950, л. 400)". 
Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"

Насправді ж покинуті командуванням війська німці притисли до берега, звідки дістатися рятівних гір ніяк не випадало. Ось що писав про це у своїх "Записках", завершених невдовзі після тих подій, учасник оборони Севастополя капітан першого рангу Євсеєв (Скрытая правда.., 1992, с. 335?337): "…Війська проходили місто і рухалися до моря, до бухт… Противник артилерійським вогнем з північної сторони обстрілював окремі групи людей, що залишилися в живих і, роззосередившись, відходили. Авіація противника проходила над тими групами військ і скидала бомби… Скільки сягало око, всюди виднілися розриви бомб і снарядів… Здавалося, не було можливості дістатися моря… Стояла неймовірна спека. В роті пересохло. Хотілося пити, хотілося відпочити і покурити… Діставшись (пізнього вечора. - М.Л.) до Комишової бухти, ми побачили багато військ, що скопичилися на побережжі. Прибували все нові й нові війська… Я глянув на бухту. Жодного корабля…" Ось і вся "евакуація" та "прорив" у гори. В дійсності, як наголошував у першій книзі (с. 30) згаданого видання Г. Ванєєв, "знесилені без води та їжі відважні захисники Севастополя в більшості своїй були взяті в полон"…Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"
Так, доктор історичних наук В. Король (1995) наводить такі "офіційні дані про втрати в Московській битві: з 30 вересня 1941 року по 20 квітня 1941 року сумарні втрати склали 1 846 400 чоловік, у тому числі безповоротні - 957 953. Це означає, що наших солдатів, особливо російських та українських, під Москвою полягло більше, ніж англійських, французьких і американських разом узятих, за всю другу світову війну. Втрати німців за сім місяців - 615 тисяч чоловік, але не тільки вбитими, як у нас, а й пораненими, й пропалими безвісти (про особливості ведення подібних підрахунків у СРСР вже йшлося. - М.Л.)". За неповними даними, "в битві за Сталінград наша армія безповоротно втратила близько двох мільйонів чоловік.., німці - близько 185 тисяч чоловік", а Кавказ обійшовся РСЧА в "1 мільйон 600 тисяч вбитими, пропалими безвісти, померлими від ран", німці втатили "400 тисяч вбитими і пораненими" (там же). Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"


А що стосується загальних втрат наших військ під Севастополем, то, не маючи необхідних радянських даних, звернемося до всесвітньо відомої праці колишнього генерала гітлерівського Вермахта К. Тіппельскірха (1956, с. 230): "1 липня після сильної артилерійської та авіаційної підготовки було вчинено штурм центральної частини міста зі сходу та півдня. Наступної днини німецькі війська очистили від противника мис Херсонес. Загальні трофеї складали 100 тис. полонених, 622 гармати, 26 танків та 141 літак". За підрахунками ж Г. Ванєєва, здійсненими у згаданому дослідженні (1995, с. 250), в Севастополі "зоставалось 78 230" захисників. "Майже ідентичну кількість - 79 539, - наголошує автор, - названо в книзі "Военно-Морской Флот Советского Союза в Великой отечественной войне 1941-1945 гг.", том 2, що донедавна перебувала під грифом "таємно". Результат пошуку зображень за запитом "оборона міста севастополя 1942"