Так і повинно бути – ми не маємо забувати жертв страшної війни між нашими народами і дотримуватися певної симетрії у їх офіційному вшануванні.

69 років тому українські та польські партизани провели успішну спільну акцію на місто Грубешів – твердиню комуністичного режиму в цьому регіоні. Ті, хто ще нещодавно дивилися один на одного через приціл автомата, хто готові були до безкінечності мститися за завдані кривди, зуміли переступити через ріки взаємно пролитої крові і об'єднатися для боротьби із спільним ворогом.

Акція була успішною: повстанці з боєм ввірвалися у місто. За півтори години бойових дій встигли розбити будинки місцевих органів безпеки, пошти, захопити комендатуру міліції, знищити автомобілі та документацію, звільнити з полону 25 в'язнів.

Символічно, що серед учасників спільної атаки як з польського, так і з українського боку були активні учасники війни між УПА та АК, а з іншого боку барикад – радянські енкаведисти та їх поплічники з польського УБП, серед яких майбутній керманич комуністичної Польщі Войцех Ярузельський.

На жаль, про цю подію дуже мало знають і в нас, і у західних сусідів. Наразі українці та поляки навчилася відзначати лише трагічні сторінки нашого минулого, достойно згадувати лише річниці взаємних убивств.Визнання вояків УПА борцями за незалежність України, яке сталося кілька тижнів тому, – крок на зустріч до взаємного зближення з поляками. Навіть попри те, що дехто з наших сусідів зараз навпаки сприймає його як загрозу порозумінню.

Українці у своєму шляху з подолання тоталітарного комуністичного минулого багато в чому наслідують поляків: у нас створено і діє Інститут національної пам'яті, врешті вирішено питання про передачу йому архівів КГБ, засуджено злочини попереднього режиму. Усі ці кроки двадцять років тому були здійснено у Польщі.

Врешті визнання УПА теж є до певної міри наслідуванням того, як польська влада відзначила заслуги власних підпільників у боротьбі за незалежність їх держави.

І як визнання польських повстанців не стало на заваді дослідження їх діяльності, розкриття тих вчинків, які можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, так і закон, яким врешті серед інших борців за незалежність вшановано вояків УПА, не заважатиме, а навпаки спонукатиме дослідників говорити усю, часом навіть важку правду, про них.Воєнні злочини чинили вояки всіх армій учасників Другої світвої війни, в тому числі УПА та АК. Ми повинні пам'ятати про це, відкривати факти. Але поруч з тим розуміти – такі вчинки злочинців не перетворюють на злочинні ні українську, ні польську підпільні армії.

Ми повинні пам'ятати, що вояки цих армій зуміли побачити один в одному не лише ворогів, але й союзників. Побачити допоміг спільний ворог, який нині знову біля воріт.