Звільнення Аушвіца: український рахунок

27 січня 1945 року стало кінцем жахливої трагедії в’язнів найбільшої з нацистських "фабрик смерті" – Аушвіца, що розташовувався поблизу польського Освенцима.Протягом мобілізацій 1943-44 рр. Перший Український фронт, якому належить честь звільнення Освенцима, отримав поповнення у понад 400 тис. осіб з українських земель.Враховуючи, що чисельність фронту на початок операції ледь перевищувала один мільйон, виходить, що майже 40% бійців були українцями.В 60-й армії, що провадила операції навколо міста, 43 тис. вояків були росіянами, а 38 тис. – українцями. Нарешті, в 107-й дивізії протягом другої половини січня загинуло 77 осіб, 65 з яких походили з України (і Криму).
Підступи до села були заміновані, з дзвіниць обох тамтешніх костьолів радянських бійців обстрілювали кулемети так, "що голову підняти було не можна", проте зведеній штурмовій групі Анатолія Шапіро протягом дня вдалося зламати німецьку оборону, і вночі перші в’язні були звільнені.На світанку 27 січня загін Шапіро залишив Моновіц та з боєм почав просуватися на захід. До полудня спротив освенцимського гарнізону було зламано. 
Здобути місто з ходу не вдалося. Лише ранком наступного дня – 28 січня – Новий Бєрунь був повністю очищений від нацистів, а дивізія Петренка зайняла селище Бжезінка, де розташовувався другий за номером, але найбільший за розмірами табір Аушвіца – Біркенау.

Усього за звільнення Освенцима та навколишніх поселень віддали своє життя понад 230 радянських солдат, та їхня жертва не виявилася марною. "Фабрику смерті" було остаточно зачинено.