вівторок, 28 липня 2015 р.

Існує жарт, що Перша світова війна почалася з Принципу.

Саме таке прізвище носив сербський студент Гаврило, який 28 червня убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу у місті Сараєві. 
Студент був членом організації «Млада Босна», метою якої було об'єднання усіх південних слов'ян та визнання їхньої незалежності від Австро-Угорщини. Сараєвське вбивство спричинило кілька стрімких подій, які переросли в повномасштабну війну. 
Гаврило Принцип
23 липня Австро-Угорщина висловила звинувачення, що за вбивством стоять сербські діячі й висунула ультиматум до Сербії, щоб та покарала причетних до скоєного та допустила австрійську поліцію на свою територію. У той же день Сербія оголосила мобілізацію і повідомила, що погоджується на умови ультиматиму лише частково. 26 липня Австро-Угорщина оголосила мобілізацію та підвела війська до кордону з Сербією. 28 липня Австро-Угорщина, у зв'язку з невиконанням умов ультиматиму, оголосила Сербії війну. Головні європейські країни потрапили в стан війни протягом декількох тижнів через схему договорів колективної оборони і складний характер міжнародних союзів. Хоча вбивство й було подією, котра формально спричинила початок війни, воно було лише останнім фактором у довгій послідовності причин і подій, які налаштовували нації Європи на війну між собою. Попри те, що після війни держави-переможниці найголовнішим її винуватцем визнали Німеччину, ця війна виникла через цілком певні історичні причини та безпосередні приводи. Причини війни полягали в протистоянні між провідними європейськими країнами. Поява на політичній карті світу внаслідок франко-прусської війни об'єднаної Німецької імперії, порушення рівноваги сил на континенті поставили на чільне місце в Європі Німеччину. Через боротьбу за ринки збуту загострилися її відносини, насамперед економічні, з Англією, Росією та Францією. При цьому найглибша прірва у взаєминах пролягла саме між Британією та Німеччиною.
Процес над Принципом в Сараєві
Президент Сполучених Штатів Вудро Вільсон та інші відповідальність за війну покладали на мілітаризм. Прихильники цього погляду стверджують, що аристократія й військова еліта мали занадто велику владу в Німеччині, Росії та Австро-Угорщині, а війна була наслідком їхнього бажання військової влади й зневаги до демократії. Ця тема дуже часто популяризувалася в антинімецькій пропаганді. Відповідно, прихильники цієї теорії закликали до складення повноважень таких правителів як Кайзер Вільгем II, пропагували кінець аристократії й мілітаризму. Це використовувалось для того, щоб виправдати вступ американців у війну, коли 1917 року здалася Царська Росія. Однією з формальних причин вступу США у цю війну була Телеграма Ціммермана — таємна телеграма міністра іноземних справ Німеччини Артура Ціммермана до посла Німеччини у США від 19 січня 1917 р. з пропозицією укласти військовий союз з Мексикою проти США.
Вільсон сподівався, що Ліга Націй і роззброєння забезпечать довготривалий мир. Він також визнав, що певні різновиди мілітаризму, на його думку, існували в Британській і Французькій імперіях.
Ця думка була дещо необґрунтованою, оскільки до Антанти входили Великобританія й Франція - демократичні держави, які боролися проти Четверного союзу, до якого входили автократичні режими Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Росія, один з учасників Антанти, була імперією до 1917 року, але це протиставлялося підкоренню слов'янських народів Австро-Угорщиною. Таким чином, представлення війни як боротьби демократії проти диктатури мало певну обґрунтованість на початку, але з затягуванням конфлікту воно дедалі більше втрачало значення.
Володимир Ленін стверджував, що за виникнення війни був відповідальний імперіалізм. Він продовжував економічні теорії Карла Маркса та англійського економіста Джона А. Гобсона, які передбачили, що необмежене змагання за розширення ринків збуту призведе до глобального конфлікту. Цей аргумент був популярний після війни і допомагав становленню комунізму. Ленін стверджував, що війну організували банківські інтереси різних капіталістично-імперіалістичних держав.
Військова тактика на початку Першої світової війни була не в силі йти в ногу з прогресом технологій. Нові технології дозволили будівництво масивних захисних споруд, через які застаріла тактика не могла прорватися. Колючий дріт був вагомою перешкодою для масованих проходів піхоти; артилерія, значно більш смертельна ніж в 1870-х, разом з кулеметами робили перетинання відкритих просторів справжнім жахіттям. Німці запровадили використання отруйного газу, що скоро стало звичним для обох сторін, попри те, що це ніколи не приносило перемоги у битві. Наслідки його застосування були справді звірячими, вони спричиняли повільну і болісну смерть, це стало одним з найбільших жахів війни, що закарбувалися в людській пам'яті. Командувачі з обох сторін були не в змозі виробити тактику для того, щоб прориватися через вкриті окопами позиції без масових жертв. Технологічний процес, втім, почав приносити нове озброєння для атаки. Танк був військовим винаходом британців, створеним щоб порушити стан безвиході траншейної війни. І Великобританія, і Франція були його першими користувачами; німці використовували захоплені союзницькі танки і частину їх власного проектування.
Після Першої Битви на Марні і Антанта, і німецькі війська почали серію маневрів для захоплення з флангів у так званій гонці до моря. Великобританія і Франція скоро опинилися перед укріпленими німецькими силами від Лотарингії до фламандського узбережжя Бельгії. Великобританія і Франція провели стрімкий прорив, в той час як Німеччина захищала окуповані території. Однією з причин цього було те, що німецькі траншеї були набагато краще збудовані, ніж відповідні їм у їхніх ворогів. Англо-французькі траншеї були призначені тільки щоб бути «тимчасовими» перед тим, як їхні війська прорвалися б через німецьку оборону. Дехто сподівався порушити безвихідь становища, використовуючи науку і техніку. У квітні 1915 року німці вперше використали хлорний газ, порушивши Гаазьку Конвенцію. Вони відкрили 6-кілометровий (4-мильний) отвір в союзницьких лініях оборони, коли британські і французькі колоніальні війська відступили. Канадським військам вдалося закрити прогалину під час Другої Битви при Іпрі; під час Третьої Битви при Іпрі канадські сили захопили село Пашендаль.
1 липня 1916 року — перший день Битви на Соммі — став для британської армії найкривавішим днем в її історії; її втрати становили 57 470 поранених і 19 240 убитих. Більшість жертв трапилися за першу годину наступу, весь наступ коштував британській армії майже півмільйона вбитих солдат.
Жодна зі сторін не була спроможна завдати вирішального удару протягом наступних двох років, однак довготривала німецька атака у Вердені протягом 1916 року і провал військ Антанти на Соммі влітку 1916 року привели виснажену французьку армію на межу краху. Беззмістовні спроби лобового наступу стали маневром за високу ціну і для британської, і для французької піхоти, що призводило до широко розповсюджених повстань, особливо під час Наступу Нівеля навесні 1917 року.
1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборчих сторін; Російської імперії та Австро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.
Неоднозначно зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Ужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.
Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.
По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком засудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.
В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Перемишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.
На окупованих територіях Західної України було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались українські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вислали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал». Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдавалася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії: десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Телергоф, Терезієштадт, Гмюнді.
Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських втрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.
Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.
Наслідки війни: 
  • 1 грудня 1918. Балкани. Проголошення Королівства сербів, хорватів та словенців (з 1929 р. — Югославія)
  • грудень 1918. Польща, Німеччина. Польські війська захопили Познань
  • 12 грудня 1918. Україна. Угода між Директорією та командуванням німецьких військ в Україні
  • 14 грудня 1918. Україна. Війська Петлюри вступили до Києва. Гетьман Скоропадський підписав акт про відмову від влади
  • 24 грудня 1918. Росія, Україна. Уряд Радянської Росії відмовився від визнання незалежності Української держави
  • 1 січня 1919. Росія. Утворення Білоруської радянської соціалістичної республіки (БРСР)
  • 1 — 3 січня 1919. Росія. Франко-грецькі війська зайняли Херсон та Миколаїв. Наступ відбито радянськими військами
  • 18 січня 1919 — 21 січня 1920. Антанта. Паризька мирна конференція. Радянську Росію не запрошено
  • січень 1919. Україна. Заявлено про приєднання ЗУНР до України й визнання уряду Директорії
  • 5 лютого 1919. Україна. Червона армія вступила до Києва
  • лютий — серпень 1919. Литва. Білорусь. Литовсько-Білоруська радянська соціалистична республіка (Літбєл)
  • 21 березня 1919. Угорщина. Проголошення Угорської радянської республіки
  • 4 квітня 1919. Польща. Литва. Польські війська Пілсудського захопили Вільно (Вільнюс), Мозир, Ліду, Барановичі
  • квітень 1919. Східний фронт. Франція виводить війська з Росії. Англійські війська виведені з Закаспію
  • 16 квітня — травень 1919. Румунія, Угорщина. Наступ румунських військ
  • 19 травня 1919. Естонія. Національний збір узаконив створення незалежної Естонської Республіки
  • 28 червня 1919. Антанта. Версальський мирний договір з Німеччиною. Німеччина повертала Франції Ельзас-Лотарінгію (в кордонах 1870 р.); Бельгії — округи Мальмеді та Ейпен, а також так звану нейтральну й пруську частини Морені; Польщі — Познань, частину Помор'я та інші території Західної Прусії; м. Данціг (Гданськ) та його передмістя було оголошено «вільним містом»; м. Мемель (Клайпеда) передано у ведення держав-переможниць (в лютому 1923 р. — приєднано до Литви). У результаті плебісциту частина Шлезвіга перейшла до Данії (1920 р.), частина Верхньої Силезії  — до Польщі (1921 р.), південна частина Східної Прусії залишилася у Німеччини; до Чехословаччини відійшла невелика ділянка силезької території. Саар переходив на 15 років під управління Ліги Націй, а після того подальша доля Саара мала вирішуватися шляхом плебісциту. Вугільні шахти Саару було передано у власність Франції. Вся німецька частина лівобережжя Рейну та смуга правого берега завширшки 50 км підлягали демілітаризації. Німеччина визнавала протекторат Франції над Марокко та Великобританії — над Єгиптом. В Африці Танганьїка стала підмандатною територією Великобританії, район Руанда-Урунді — підмандатною територією Бельгії, «Трикутник Кіонга» (Південно-Східна Африка) було передано Португалії (названі території раніше складали Німецьку Східну Африку), Великобританія і Франція розділили Того й Камерун; Півд. АС отримав мандат на Південно-західну Африку. На Тихому океані як підмандатні території до Японії відійшли острови на північ від екватора, які належали Німеччині, до Австралійського Союзу — Німецька Нова Гвінея, до Нової Зеландії — острови Самоа.
  • 1 серпня 1919. Угорщина. Уряд Угорської радянської республіки пішов у відставку
  • 10 вересня 1919. Антанта. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією. Договір констатував розпад Австро-Угорської імперії й створення на її теренах Австрійської республики, Угорщини, Чехословаччини, Сербо-Хорвато-Словенської держави (з жовтня 1929 — Югославія).
  • 27 листопада 1919. Антанта. Ньоїський мирний договір з Болгарією. Болгарія позбулася частини територій
  • 6 грудня 1919. Східний фронт. Британський міністр закордонних справ Джордж Керзон оповістив план розмежування, згідно з яким східний кордон Польщі мав пролягти уздовж лінії приблизного етнічного розселення: поляків — на заході; литовців, білорусів та українців — на сході
  • 2 лютого 1920. Росія, Естонія. У Тарту підписано мирний договір між РРФСР та Естонською республикою
  • 25 квітня 1920. Польща, Росія. Польсько-радянська війна. Наступ польсько-українських військ, які 6 травня вступили до Києва
  • 14 травня 1920 Росія, Польща. Контрнаступ радянських військ, які 12 липня вступили до Києва
  • 4 червня 1920. Антанта. Тріанонський мирний договір з Угорщиною. За договором до Румунії було приєднано Трансільванію й східну частину Банату; до Королівства сербів, хорватів і словенців — Хорватію, Бачку та західну частину Банату; до Чехословаччини — Словаччину й Закарпатську Україну
  • 12 липня 1920. Росія, Литва. Мирний договір
  • 10 серпня 1920. Антанта. Севрський мирний договір з Туреччиною. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сірія та Ліван — Франції (як підмандатні території). Туреччина відмовлялася від усяких домагань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканеські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції; зона проток підлягала повному роззброєнню і переходила під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток. Від Туреччини відділявся Курдистан, кордони якого мали бути визначені англо-франко-італійською комісією
  • 11 серпня 1920. Росія, Латвія. У Ризі підписано мирний договір між РРФСР й Латвійською державою
  • 13 — 25 серпня 1920. Росія, Польща. Розгром радянських військ під Варшавою («диво на Вислі»)
  • 9 — 12 жовтня 1920. Польща, Литва. Польські війська вступили до Вільнюсу. Проголошення держави «Серединна Литва». За плебісцитом 8 січня 1922 р. Віленську область передано Польщі
  • 12 жовтня 1920. Росія, Польща. Ризький мирний договір

Немає коментарів:

Дописати коментар