10 лютого 1898 року народився Кость Пестушко (Степовий-Блакитний) – головний отаман Холодного Яру, командир легендарної Степової дивізії.
«За нашу кров, за нашу честь, за кривди нашого народу!» – з цими словами загартований у боях Першої світової війни 22-річний фронтовик Кость Пестушко 12 травня 1920 року підняв у Кривому Розі антибільшовицьке повстання. Саме з нього й розпочався потужний селянський повстанський рух, який охопив терени Херсонщини, Катеринославщини і Черкащини. Ці визвольні змагання тривали близько року.
9 травня 1921 року головний отаман Холодного Яру загинув у нерівному бою з підрозділом криворізьких чекістів у рідному селі Ганнівка – нині Петрівського району Кіровоградської області. Це відбулося на очах у його молодшого брата Федора, який пізніше описав героїчну епопею Степової дивізії у книжці «В Херсонських степах», виданій у роки еміграції в Мюнхені. За словами Федора, останніми словами Костя були: «Як буде Україна вільною, передайте привіт!» Похований у рідному селі. На жаль, після того, як могилу отамана більшовики зрівняли з землею й віддали забуттю його славне ім’я, місце поховання провідника повстанського руху до цього часу встановити не вдалося.
ПОВСТАННЯ
– За нашу кров, за нашу честь,
за кривди нашого народу
гуртуймося іти на герць –
за Україну! За свободу! –
Гукнув отаман Степовий,
і загуло навкруг степами:
"За землю й волю буде бій –
ходім хутчій, братове, з нами!
Допоки нас червона рать
усіх за горло не схопила
і не згребла всього добра,
бери, земляче, свої вила!"
І заюрбився Кривий Ріг.
В Терни, Херсон, Олександрію,
здійнявши куряву з доріг,
свою несе повстанство мрію…
Про тихе, вольнеє життя
без ВУЧКа і комісарів,
що селянину майбуття
готують в злиднях комунарів.
Гартує міць Холодний Яр,
загони степові єднає:
"Веди, отамане! Зброяр
хай дасть набоїв, скільки має!"
І загриміло, загуло
повстання по усіх усюдах.
Було всього тоді, було…
Ніколи степ цей не забуде,
як незасіяні поля
тілами вкрилися героїв
і захлиналася земля
в той час лихий від сліз і крові.
Мов пси скажені, йшли і йшли
ордою нукери червоні.
За рідну землю полягли
Вкраїни славнії герої.
…Отаман Степовий упав,
підтятий пострілом у спину,
і наостанок прошептав,
мов заповіт перед спочином:
"Ще не скінчився наш похід.
Надію з нами не ховайте.
Як буде воля, мій привіт
Вкраїні милій передайте".
Донині той триває бій.
Борні немає тій упину –
за вільний край наш степовий,
за українську Україну.
за кривди нашого народу
гуртуймося іти на герць –
за Україну! За свободу! –
Гукнув отаман Степовий,
і загуло навкруг степами:
"За землю й волю буде бій –
ходім хутчій, братове, з нами!
Допоки нас червона рать
усіх за горло не схопила
і не згребла всього добра,
бери, земляче, свої вила!"
І заюрбився Кривий Ріг.
В Терни, Херсон, Олександрію,
здійнявши куряву з доріг,
свою несе повстанство мрію…
Про тихе, вольнеє життя
без ВУЧКа і комісарів,
що селянину майбуття
готують в злиднях комунарів.
Гартує міць Холодний Яр,
загони степові єднає:
"Веди, отамане! Зброяр
хай дасть набоїв, скільки має!"
І загриміло, загуло
повстання по усіх усюдах.
Було всього тоді, було…
Ніколи степ цей не забуде,
як незасіяні поля
тілами вкрилися героїв
і захлиналася земля
в той час лихий від сліз і крові.
Мов пси скажені, йшли і йшли
ордою нукери червоні.
За рідну землю полягли
Вкраїни славнії герої.
…Отаман Степовий упав,
підтятий пострілом у спину,
і наостанок прошептав,
мов заповіт перед спочином:
"Ще не скінчився наш похід.
Надію з нами не ховайте.
Як буде воля, мій привіт
Вкраїні милій передайте".
Донині той триває бій.
Борні немає тій упину –
за вільний край наш степовий,
за українську Україну.
Немає коментарів:
Дописати коментар