Тімоті Снайдер «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним»

Криваві землі

Кривавими землями є Польща, Україна, Білорусь, Прибалтійські держави та захід Росії. Територія ніби і значна, проте вона складала відносно невеликий відсоток земель, якими правив Гітлер чи Сталін. Погляньмо на мапу всього Радянського Союзу, на території всього Третього рейху, погляньмо на дві мапи разом. На цій території від Франції до Сибіру було знищено близько 17 млн людей. З них 14 млн убито на кривавих землях.Про криваві землі можна сказати три речі. По-перше, це землі, де полягло 14 млн людей – ця цифра вражає. По-друге, саме тут розгортався Голокост. Більшість убитих на цих землях євреїв тут і жили, бо саме тут була батьківщина світового єврейства. По-третє, це територія, де перетнулася радянська влада і німецька. Німці контролювали частину Європи, до якої радянська влада ніколи не дотягнулася – це більший шматок самої Німеччини, Бельгія, Франція, Нідерланди тощо.  Так само більшість територій Радянського Союзу ніколи не побувала під владою німців – 90% радянських і 95% російських територій не знали німецької окупації. Горе не оминуло ті землі, які зачепила лише німецька, або лише радянська влада, проте вони були значно безпечнішими для населення, аніж території, де побували обидва режими.

Два режими

Ми розглядаємо Радянський Союз та нацистську Німеччину як держави лівого та правого спрямування. Це значить, що ми намагаємося зрозуміти режими лише через їх політичні ідеї. Вони дуже різняться, і тому нам на Заході здається, що їх легко розкласти по окремих поличках. Втім , якщо ідеться про землі, а також про життя тих, хто жив на найбільш стражденній частині Європи, то Радянський Союз та нацистську Німеччину по поличках уже не розкладеш. Причина проста: хай би як різнилися ідеології цих режимів, у них була спільна територія. На кривавих землях, де вони обидва перетнулися, ті люди знали обидва режими. І вони усе своє життя порівнювали ці системи.

Часом ми, історики, пишемо про нацистську Німеччину і Радянський Союз так, ніби вони існували на різних планетах. Тим часом варто пам’ятати, що ці дві потужні системи сягнули піку сили та смертоносності на одному конкретному клапті землі – саме в таких містах як Київ, Харків, Дніпропетровськ, а також Смоленськ, Мінськ, Варшава.

Нам зручна призма поділу на ліво і право, нам зручно обмежуватися національною історією. Проте  в історії не повинна йти мова про зручність. То як написати прямолінійну історію, що б описала і пояснила ці страхіття? Я намагався не виділяти жодної нації, моя книжка про євреїв, про українців, про литовців, про росіян… Але я не спирався на їхні національні історії. Я намагався зрозуміти, чому на цих землях вбито 14 млн осіб.Я стверджую, що на цих землях відбувалася страшна трагедія. Моя точка відліку – це всі люди, які жили тут. Я намагаюся уникати діалектики, яка заважає зрозуміти хід подій. Прихильники першої складової – російської – кажуть: звісно, радянська влада виморила мільйони мирного населення в 30-х роках, але ж Червона армія перемогла в Другій світовій. Друга версія – нацистська – теж недолуга. Вона говорить про те, що це були дві абсолютно різні політичні системи, відтворені різними лідерами. Часом вони змагалися, часом співпрацювали або взаємодіяли. Третя діалектична складова – європейська. Її прихильники кажуть, що Радянський Союз та нацистська Німеччина є протилежностями, тому вони, перетнувшись у центрі Європи, погасили один одного. На Заході, на жаль, це дуже поширений погляд – що один плюс один дорівнює нулю. Проте ми знаємо, що насправді один плюс один дорівнює двом.

Про що ви одразу подумаєте, якщо я попрошу вас назвати головний образ радянського терору та Голокосту? Звичайно, ідеться про концтабори.  Насправді ж більшість жертв ніколи їх не бачили. Людей убивали в таборах смерті – не в концтаборах. Треблинка, Собібор, частина Аушвіцу – це не концтабори.

Саме з цих місць починається моя книжка – частково з етичних, частково з методологічних міркувань. Це дає мені змогу не виділяти жодної нації і не вдаватися до діалектики. Ми можемо відтворити цілісну картину, зосередившись на території, де ці режими перетнулися. Я не обмежуюся даними, написаними російською та німецькою мовами, але я звертаюся і до свідчень жертв польською, українською та іншими місцевими мовами.

Отже, мої методи спираються на місця не тому, що я не вірю в ідею. Навпаки, тому що я вважаю, що до ідеї слід ставитися серйозно. Ми часто пояснюємо масові вбивства ідеями, але я хочу наголосити – самі вони не вбивають. Їх треба пов’язувати з інститутами: у випадку Голокосту йдеться про антисемітську державу, яка починає війну проти сусідніх країн, де жили євреї. Це підштовхує нас до теми колаборації – найскладнішого і найсуперечливішого питання. Її не поясниш ідеєю. І не тому, що колаборантів було мало, навпаки – тому що їх було багато. Це поняття має сенс лише в тому випадку, якщо ми уточнимо, про що точно іде мова. Якщо ми хочемо пов’язати ідеї з конкретними діями, то слід зрозуміти, як радянська і німецька влади розуміли час. Є певна іронія в тому, що для Радянського Союзу революція існувала в минулому, бо важила тільки революція 17-го року. На думку Сталіна колективізація, індустріалізація, політика терору лише зміцнювали соціалізм в країні. Саме тому більшість радянських убивств відбулися в мирний час і в межах Союзу. На противагу цьому, нацисти розуміли революції і час інакше – для них вони були в майбутньому.  Для них революція могла відбутися тільки під час війни. Гітлер, Гіммлер і Герінг вважали, що зуміли перекроїти німецьке суспільство під власні потреби і створити расові колонії у східній Європі лише в разі війни. Отже, радянська влада ще до війни мала інститути, які могли вбивати, нацистам лишалося чекати на війну, яка б дала змогу створити такі інститути. Німці вбивали майже виключно у воєнний час та за територією Німеччини.

Нам треба розуміти відмінності між цими режимами, але це анітрохи не змінює того факту, що, наприклад, українці пам’ятають,  як їх морили голодом обидва режими. Плани обох держав були зосереджені на Україні. Не дивно, що саме тут, а не деінде, полягло стільки людей. Обидві ідеології одержимі родючою землею, тому саме голод стане найважливішим знаряддям масового вбивства у 1930-40-их роках. Для німців України – житниця, якою вони врівноважать свою промисловість, для радянської влади – це житниця, яка дасть змогу промисловість побудувати. Тож коли вони вступили у війну, їм довелося боротися за Україну.