Рік тому - почалася Революція, а у 1920 р. - Армія УНР відступила на західний берег Збруча, де була інтернованаполяками. Це був трагічний фінал трирічної напруженої і драматичної боротьби регулярної української армії за державність, суверенність, незалежність і територіальну цілісність України.
![](https://scontent-fra3-1.xx.fbcdn.net/hphotos-xpf1/v/t1.0-9/10624801_306216082911500_1296105109921720651_n.jpg?oh=5678aeb2693af8655684cbe3d7f024db&oe=56F02C64)
Одним з українських вояків, що відійшов за Збурч, був старшина штабу Дієвої армії поручик Євген Маланюк, майбутній відомий поет. Приголомшений воєнною катастрофою і відступом армії він написав тоді вірш «Ісход», сповнений болю від поразки, суму від прощання з рідною землею, але водночас наповнений незламною волею і непохитною вірою у правоту своєї справи:
Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: На Захід… На Захід… На Захід…
І услід – реготався Схід.
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: На Захід… На Захід… На Захід…
І услід – реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за Тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за Тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?
Немає коментарів:
Дописати коментар