суботу, 28 листопада 2015 р.

Люди розчаровані? Бо думали, що на вербах виростуть груші, - кардинал Любомир Гузар

В народу є сила, є можливість. Але треба послідовно працювати і думати, і дбати. Тоді б не було причини бути розчарованим. На мою думку, український народ все ще живе тим радянським синдромом "нам дадуть": що влада для нас зробить, що нам дасть Західна Європа чи Америка.

Що нам дадуть? Своїми роздумами ділиться Блаженніший Любомир Гузар, передають Патріоти України з посиланням на Інформаційний ресурс УГКЦ.


Люди дуже недбало голосують, не перевіряючи, за кого голосують, не питають у тих людей – що ви думаєте, як ви думаєте. А якщо й дадуть гречки чи щось інше, то вже цілком забувають за все.Одне слово, хоч і є певне розчарування, але немає причини бути дуже розчарованим. Чому люди розчаровані? Бо вони думали, що на вербах виростуть груші і що вони будуть благоденствувати?

Якби люди взялися до роботи, не було б розчарування, було б усвідомлення: буду стільки мати, скільки попрацюю. Розчарування не є цілковито виправданим, його причина – у браку активності та браку відповідальності.

Не питає себе народ, не питає себе кожен, навіть ті, хто стояв на Майдані: а що я зроблю, що я зробив, щоб Україна була краща? Він запитує – а що мені дали після Революції?

А як нічого не дали, то він розчарований. Якби ми взялися до роботи і взялися не поодиноко, але разом, то ото була б сила. Дивіться, скільки у нас є добра! Волонтери!

Скільки людей робить добро, а ті, що роблять добро – як вони будують, бо самі зростають, вони служать другим, підтримують друге – то ж наше військо. Якби не волонтери, де б ми були?

Вже тепер поволі починають наші справи нормалізуватися, але на початку ми нічого не мали, але була та воля. Отже, є в народі сила, є можливість. Але треба послідовно, скажімо, не тільки волонтери, кожен громадянин повинен працювати і думати, і дбати. Тоді б не було причини бути розчарованим.

Особисто я на розчарувався, просто мені прикро. Прикро, що влада рухається не так, як би хотілось. Але я себе запитую: що роблю я? То є основне питання, де я можу допомогти.

Але я мушу першочергово – і кожний з нас, не тільки я – мусить себе запитати: а що я роблю, щоб було краще? І щось робити.

Ми мусимо бути дуже свідомі того, що ми все ще терпимо від того виховання, яке наші люди дістали за радянських часів.

"Я б сказав, що ті, на кого ми сподівалися, ще не дійшли до такого рівня духовного, щоб виправдати наші надії. Бачите, і до сьогодні наші політики борються за владу. Прикро сказати, на що ладні йти за владу: купують та продають голоси, роблять, що хочуть.

Немає коментарів:

Дописати коментар