...продовження про легендарного Гетьмана .....

Найголовнішим завданням Москви було перевести вибори нового гетьмана. Це питання було не нове: воно цікавило, безперечно, і українські провідні кола ще за життя Мазепи, і московський уряд, коли прийшли відомості про смертельну хворобу Гетьмана. Нам невідомі докладніше думки і пляни Мазепи щодо свого наступника. Можна думати, однак, що Гетьманові хотілось, щоб його спадкоємцем (не лише його майна, а згодом і княжого титулу) був хтось з його рідних — спочатку Обидовський, а потім Войнаровський, і це не було секретом у батуринських урядових колах. Але Мазепа добре розумів, що Войнаровський ні віком, ні заслугами не може бути кандидатом на булаву. Ним міг би бути лише хтось з вищої української старшини, людина великого урядового стажу й авторитету, доброго маєтку і — що найголовніше — кандидатура, прийнятна і для старшини, і для Москви, і для самого Мазепи. На нашу думку, таким кандидатом, зокрема в очах Мазепи та Москви, був полковник стародубівський Іван Скоропадський.

Коли Петро І довідався, що Мазепа при смерті, він наказав Ґоловкінові (коло 21 жовтня 1708 р.) їхати самому або князеві Г. Долгорукову до Гетьмана «и предъуготовить, ежели воля Божія какая c оным опредЂлитца, чтоб, не мЂшкав, другово, для чего нехудо, чтоб Скуропацкой недалеко был». Що кандидатура Скоропадського була відома в московських урядових колах, як Мазепина рекомендація, свідчить лист Дашкова до Ґоловкіна, писаний вже після зриву, десь у листопаді 1708 р. Дашков, можливо, маючи інформації також із польських джерел, писав: «Ежели оберут гетманом Скуропацкого, надобно имЂть и на него око, понеже он есть креатура Мазепина: он его возставил и обогатил». Тому не дивно, що, коли Петро довідався про перехід Мазепи до шведів, кандидатура Скоропадського спочатку відпала, і цар намічав на наступника Мазепи миргородського полковника Д. Апостола. «И буде полковник Миргородцкой гдЂ в близости обрЂтаетца, — писав він Меншікову 27 жовтня, — то прикажи ево сыскав к нам прислать, обнадежа ево милостію нашею, потому что он великой непріятель был МазепЂ». Петро ще не знав тоді, що Апостол був разом з Мазепою у шведському таборі.

 Про те, що Скоропадський був прибічником Мазепи, знали і в шведському таборі. Очевидно, з цих джерел французький посол у Стокгольмі Кампредон писав міністрові закордонних справ де Торсі (11 січня 1709 р.), що «Скоропадський... є особистий приятель Мазепи».

Скоропадський виправдав довір’я Мазепи. В найстрашніші часи для України після Полтавської катастрофи, в умовах фактичної московської окупації, він робив усе що міг для того, щоб боронити інтереси Української держави. Звичайно, Скоропадський не міг не повернутися до старої політики Мазепи щодо Москви, але московський уряд ніколи повністю йому не довіряв , дістаючи до того ще від своїх аґентів на Україні — московських і українських — численні факти й далеко не завжди безпідставні доноси на Гетьмана про його доброзичливе ставлення до мазепинців, що залишилися на Гетьманщині, і до самого Мазепи. Ці факти досить відомі. Навіть у своїх універсалах Скоропадський уникає офіційної московської термінології щодо «измЂнника» Мазепи, називаючи його звичайно або «бувшим гетьманом», або «нашим антецесором». Ім’я і пам’ять Скоропадського завжди залишалися чистими в колах української мазепинської еміґрації. Й коли гетьман Пилип Орлик довідався про смерть Скоропадського, він записав у своєму щоденнику: «Нехай душа його на віки вічні живе в радостях Господніх! Колись це був великий і любий мій приятель» (27 травня 1723 р.).

Всі ці заходи московського уряду мали насамперед військово-політичне значення. Але Москва не обмежилася самою аґітацією проти Мазепи як свого національно-політичного ворога. Треба було знищити Гетьмана як людину. Весь час, аж до смерти Мазепи, Петро І вживає всіх заходів, щоб дістати його живого в руки московських катів. Тим часом було переведене заочне «покарання» Мазепи за детально розробленим церемоніялом, де пропаґандивні цілі перепліталися із звичайною жадобою помсти. На початку листопада 1708 р. у Глухові відбулася низка огидних церемоній, що мали неабиякий вплив на українську людність. Вони докладно описані, зокрема в листі Ґоловкіна до російського посла в Константинополі П.А. Толстого з дня 9 листопада 1708 р. Перед самим обранням нового гетьмана «над персоною» Мазепи було «учинено уничтоженіе». «В началЂ, — пише Ґоловкін, — ево диплом от е. ц. в. изодран и от его свЂтлости князя Меншикова и от меня, аки обер-камергера, и обоих нас того ордина Святаго Андрея ковалеров, во образ Мазепы, от е. ц. в. ему напред сего всемилостивЂйше данной орден снят... И та ево персона напослЂди ногами с лЂсницы столкнута и потом от ката взята и до висЂлицы, которая на рынку обрЂталась, на веревкЂтощена, а тамо уже его, Мазепина, учиненная измЂна к своєму суврену без всякой далной причины к разоренію сего народу, и что оный от всЂх чинов отставлен и измЂнником и шелмом деклярован, явственно всему народу об’явлен. Герб ево от ката изодран и изтоптан, ево сабля от того ж ката переломлена и по персонЂ тЂми обломки ударена, и напослЂди помянутая ево персона на висЂлицу повЂшена» 

Вінцем цього «уничтоженія» Мазепи був наказ царя вищим церковним чинникам, українським і російським, Мазепу «публично в соборной церкви проклятію предать», себто виголосити церковну анатему на Мазепу, який «оставя православіе, к еретикам Шведам ушел... і, вмЂсто защищенія також как великой строітель оных был святым церквам, нынЂ проклятой гонитель оным учинился, понеже недалеко от Новагородка Шведы в одной церкви лошадей поставили...» (указ митрополитові рязанському, місцеблюстителю патріяршого престолу Стефанові Яворському з 31 жовтня 1708 р.).

Наказ був слухняно виконаний. 12 листопада в Москві, в Успенському соборі — місці коронації московських царів і російських імператорів — у присутності єпископату, царевича Олексія Петровича, бояр та інших осіб митрополит Стефан Яворський, українець і давній приятель гетьмана Мазепи, перевів церковний обряд прокляття «за измЂну и вЂроломство» (виголосивши при цьому відповідне казання) на того, хто завжди був вірним сином православної церкви й великим, найбільшим з усіх українських гетьманів, її добродієм.

Всі засоби терору, психічного і фізичного — пропаґанду, обіцянки й погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, кари in effigie й найжорстокіші іп absentra тортури і страти, меч і вогонь, — все кинула Москва в 1708 р. проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежности. І це залишилося залізною традицією московського імперіялізму аж до сього дня...Далі буде ...